ІІ Міжнародна молодіжна науково-практична конференція «Сучасні проблеми підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери в умовах євроінтеграційного процесу».

Деталі

4 грудня 2013 р. в Інституті соціальної роботи та управління при кафедрі соціально-правового захисту населення відбулася ІІ Міжнародна молодіжна науково-практична конференція «Сучасні проблеми підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери в умовах євроінтеграційного процесу».

Програма і матеріали додаються

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХМЕЛЬНИЦЬКА ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

«ВІСКОНСИНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (США)                В УКРАЇНІ»

ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІI Міжнародна молодіжна науково-практична конференція

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СФЕРИ

В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ  

4 грудня  2013 року

ПРОГРАМА

Київ – 2013

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ:

Андрущенко В.П.

Ректор НПУ імені М.П.Драгоманова, член-кореспондент НАН України, академік АПН України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України (голова організаційного комітету)

Ярошенко А.О.

Директор Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П.Драгоманова, доктор філософських наук, професор (заступник голови організаційного комітету)

Волинка Г.І.

Проректор з наукової роботи НПУ імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри філософії, академік Української академії політичних наук,   доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Бех В.П.

Перший проректор університету, завідувач кафедри соціології управління та євроінтеграції, академік  Української академії політичних наук, професор, доктор філософських наук, Заслужений діяч науки і техніки України

Падалка О.С.

Проректор з економіки і організації навчально-виховної роботи, чл.-кореспондент НАПН України, доктор педагогічних наук, професор кафедри теорії та історії педагогіки, заслужений працівник освіти України

Лавріненко В.Г.

Проректор з міжнародних зв'язків, доцент кафедри управління та євроінтеграції, професор, кандидат історичних наук

КООРДИНАЦІЙНА РАДА:

Ковчина І.М.

Романовський О.О.

Завідувач кафедри соціально-правового захисту населення Інституту соціальної роботи та управління НПУ                                 імені М.П. Драгоманова, доктор педагогічних наук, професор

Ректор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський Міжнародний Університет (США) в Україні», доктор педагогічних наук, професор

Галус О.М.

Казанцева Л.І.

Проректор з наукової роботи Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доктор педагогічних наук, професор

Директор Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти Бердянського державного педагогічного університету, кандидат педагогічних наук, професор

Сазонова Л.І.

Президент Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет», кандидат економічних наук

Степаненко Л.М.

Черненко М.В.

Перший проректор Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет», кандидат педагогічних наук

Кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-правового захисту населення Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова

ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

4 грудня 2013 р., 1000

Відкриття конференції

Андрущенко

Віктор Петрович

Ярошенко

Алла Олександрівна

Романовський Олександр Олексійович

Галус

Олександр Мар’янович

Ректор НПУ імені М.П. Драгоманова, член-кореспондент НАН України, академік НАПН України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України (голова організаційного комітету)

Директор Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова, доктор філософських наук, професор (заступник голови організаційного комітету)

Ректор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський Міжнародний Університет (США) в Україні», доктор педагогічних наук, професор

Проректор з наукової роботи Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доктор педагогічних наук, професор

Ковчина

Ірина Михайлівна

Степаненко

Людмила Михайлівна

Завідувач кафедри соціально-правового захисту населення Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова, доктор педагогічних наук, професор

Перший проректор Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет», кандидат педагогічних наук

ТЕМАТИЧНІ НАПРЯМКИ КОНФЕРЕНЦІЇ

$11.      Проблеми теорії та методики підготовки майбутніх фахівців в умовах вищих навчальних закладів

$12.      Права та обов’язки майбутніх фахівців – практика застосування

$13.      Соціально-правовий захист населення як педагогічна проблема

Виступи доповідачів

Пленарне засідання

Романовський Олександр Олексійович

Ректор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський Міжнародний Університет (США) в Україні», доктор педагогічних наук, професор 

Ефективна професійна підприємницька освіта й підприємницька діяльність ВНЗ як чинники інноваційного розвитку суспільства України

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ковчина Ірина Михайлівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри соціально-правового захисту населення, доктор педагогічних наук, професор

Перспективи професійної підготовки студентів з соціально-правового                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    захисту населення

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

skype: npu_kaf_spzn

Гуренко Ольга Іванівна

Бердянський державний педагогічний університет, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки, докторант

Основні підходи до полікультурної освіти

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Черненко Маргарита Валеріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кандидат історичних  наук,  доцент кафедри соціально-правового захисту населення

Деякі питання соціально-правового забезпечення гарантій осіб у разі тимчасової непрацездатності

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

skype: npu_kaf_spzn

Юрченко Євген Олександрович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кандидат політичних  наук,  доцент кафедри соціально-правового захисту населення

Особливості правового захисту осіб, що мають особливі заслуги перед державою за житловим законодавством

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

skype: npu_kaf_spzn

Секція 1

Проблеми теорії та методики підготовки майбутніх фахівців

в умовах вищих навчальних закладів

Романовська Юлія Юріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кандидат філологічних наук, професор 

Вплив прагматичної характеристики речення на його парадигму 

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Холоденко Олена Віталіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кандидат педагогічних наук, доцент

Теоретичні аспекти виховання толерантності у студентів засобами англійської мови

Пасічніченко Світлана Вікторівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кандидат юридичних наук, доцент кафедри соціально-правового захисту населення

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Петровська К.В.

Бердянський державний педагогічний університет, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри соціальної педагогіки

Використання методів ігротерапії в роботі соціального педагога з членами творчих неформальних об’єднань

Тургенєва Анастасія Олександрівна

Бердянський державний педагогічний університет, старший викладач кафедри соціальної педагогіки

Роль соціального педагога в системі виховної роботи ПТНЗ

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Гайдамашко Ірина Аркадіївна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, викладач кафедри педагогіки та психології

Деякі аспекти професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до профілактики агресії у шкільному середовищі

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Тафінцева Світлана Ігорівна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, викладач кафедри педагогіки та психології, здобувач

Формування образу майбутньої професії у підготовці вчителя початкових класів

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Голубйовська Руслана Анатоліївна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, магістр

Формування основ інформаційної культури майбутнього вчителя початкової школи як пріоритетне завдання сучасної вищої школи

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Грищук Юлія Володимирівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Творча обдарованість учнівської молоді як соціально-педагогічна проблема

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Доркіна А.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: к.п.н., доцент Мирошниченко В.О.

Фахова підготовка майбутніх соціальних педагогів до право виховної роботи в закладах освіти

Захарченко Я.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: к.п.н., доцент Гуренко О.І.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до роботи з молодіжними неформальними обєднаннями

Землянко Мар’яна Михайлівна,

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, магістр

Формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя початкової школи: теоретичний аспект

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Кабанець Валерія Сергіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Місце громадських дитячих та молодіжних організацій у реалізації державної молодіжної політики

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Кочмар А.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: ст. викладач Петровська К.В.

Інтернет-ресурси як інноваційний засіб організації виховної роботи куратора вищого навчального закладу

Ляженко Тетяна Дмитрівна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, магістр

Робота з батьками молодших школярів – складова професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Салюк Дмитро Анатолійович

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Соціальна ексклюзія та інклюзія в контексті проблематики гетерогенних груп

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Фелів С.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: проф. Котляр В.П.

Формування професійної компетентності майбутнього соціального педагога як основа його готовності до самостійної діяльності

Хрупчик Зоряна Русланівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери до діяльності із соціально-правового захисту дітей

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Батюк Антон Олександрович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Система підготовки майбутніх фахівців з менеджменту персоналу

BorsukO.

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Philosophical Education and Scince, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University

Neo-freudianism

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Вакуленко Альоша Олександрівна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Глобальні проблеми сучасної професійної підготовки майбутніх фахівців економічного спрямування

Галенко Інна Володимирівна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Механізм сучасної традиційної професійної підготовки майбутніх фахівців з менеджменту та адміністрування

Заєць Ігор Юрійович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Ефективність професійної підготовки майбутніх менеджерів організацій у ВНЗ країни

Іванова Юлія Вікторівна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Сучасні інформаційно-інноваційні технології у підготовці майбутніх фахівців

Kabannik Tetjana

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko LudmilaPh.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Marius Petipa and Russian Ballet

Колесник Юлія Миколаївна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Підготовка фахівців в галузі інформаційної безпеки – гарант спокою громадян

Kreydun Sofia

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko Ludmila Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Flamenco

Мельникова Марія Ігорівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Характеристика діяльності соціального педагога по захисту прав населення

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Mel’nichenko X.

Dragomanov National Pedagogical University Institute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University

Barishnikov’s life in ballet

Moskalenko Violeta

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko LudmilaPh.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Maya Plisetskaya  and her life in ballet

Перепелюк Ольга Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Ознаки юридичної особи за діючим законодавством України

Pita Aldo

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University

The Development of Modern Dance

Полотняк Роман Андрійович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Прогалини в українському законодавстві щодо підготовки державних службовців

Полоях Євгеній Олегович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Механізм формування психологічної стійкості у майбутніх фахівців у галузі управління

Savina K.

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University

Ballet in Russia

Стирта Дмитро Олександрович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Формування навичок та професійної майстерності майбутніх фахівців економічного профілю

Таранова Аліна Миколаївна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Принципи та функції професійної підготовки майбутніх фахівців у сфері фінансів

Троценко Тарас Ігорович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Роль інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців з менеджменту організацій

Хвостенко Юлія Станіславівна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Зростання професійної майстерності майбутніх фахівців через міжнародне стажування

Секція 2

Права та обов’язки майбутніх фахівців – практика застосування

Поляновська Ольга Романівна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології

Професійна підготовка соціального педагога: теоретичний аспект

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Сизоненко Ірина Геннадіївна

Бердянський державний педагогічний університет, старший викладач кафедри соціальної педагогіки

Соціально-педагогічна програма «Школа правової соціалізації» як умова формування правових знань, правосвідомості та правової поведінки дітей-сиріт

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Чернюк Світлана Володимирівна

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, викладач

Нормативно-правові засади участі студентської молоді у діяльності молодіжних громадських об’єднань

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Величко Ольга Миколаївна

Бердянський державний педагогічний університет, асистент кафедри соціальної педагогіки

Соціально-правовий захист учасників міжетнічної взаємодії як педагогічна проблема

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Крентовська Анна Петрівна

Хмельницька спеціальна загальноосвітня школа № 32, вчитель-дефектолог

Соціально-правовий захист учнів з порушенням психофізичного розвитку спеціальної загальноосвітньої школи як психолого-педагогічна проблема

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Кліменкова Анна Вікторівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Сучасне правове забезпечення осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень

Бабенко Вікторія Валеріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків

Бердишева Дарина Павлівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Поняття та ознаки юридичної особи: теоретико-правовий аналіз

Вареник Яна Юріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Трудова діяльність соціального педагога у сфері забезпечення прав неповних сімей

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Васюк Максим Миколайович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Юридична клініка як засіб формування професійно спроможного фахівця-юриста для реалізації прав та свобод громадян

Вовкобрун Галина Володимирівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

До питання про захист прав неповнолітніх у пенітенціарній системі

Грінченко Ірина Вікторівна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Юридична клініка та її значення в підготовці фахівців-юристів

Журавський Євгеній Русланович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Актуальні питання державної реєстрації підприємців

Зеленко Тетяна Михайлівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості законодавчого забезпечення прав дитини в прийомній сім’ї

Коверзнєв Павло Миколайович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Особливості роз’яснень соціального педагога у сфері соціально-правового забезпечення при  втраті працездатності

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Кучер Дмитро Олександрович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Роль і значення моральних якостей фахівців у сфері прийому громадян

Лисенко Максим Анатолійович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

До питання про нормативно-правове закріплення прав та обов’язків соціального працівника

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ліщинська Христина Петрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Юридичні факти в Україні та їх важливість для цивільного права

Луценко Олег Євгенович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Соціальне забезпечення осіб похилого віку: практика і застосування

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Мартинюк Тетяна Ігорівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Соціально-правова важливість дієздатності фізичної особи

Матвіюк Іванна Сергіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Нормативно-правова база щодо діяльності соціального працівника в Україні

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Орел Ольга Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Діяльність громадських організацій по захисту прав населення

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Осіпчук Володимир Олегович

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студент

Професійна підготовка кадрів України у галузі державного управління

Паламарчук Ірина Володимирівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Деякі аспекти соціально-правового забезпечення прав неповнолітніх

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Сліпчук Євгеній Олександрович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Характеристика діяльності соціального педагога у наданні правової інформації незахищеному населенню

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Фесик Ельвіра Миколаївна

ПВНЗ «Економіко-технологічний університет», студентка

Юридична клінічна освіта: історія і сьогодення

Ярмоленко Інна Антонівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Професійні обов’язки соціального працівника за діючим законодавством

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Секція 3

Соціально-правовий захист населення як педагогічна проблема

Романовська Олександра Олександрівна

Українсько-американський гуманітарний інститут «Вісконсінський Міжнародний Університет (США) в Україні», кандидат педагогічних наук, доцент, координатор зі зв’язків з громадськістю та інтернатури 

Особливості захисту прав дітей у фостерних сім’ях Великої Британії

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Черепінська Світлана Василівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, лаборант кафедри соціально-правового захисту населення

Деякі аспекти законодавчого забезпечення щодо охорони здоров’я населення

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Іщенко О.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: к.п.н., доцент Улюкаєв С.Г.

Соціальна реабілітація дітей з особливими потребами в територіальних центрах соціальної реабілітації

Кан А.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: ст. викладач Петровська К.В.

Профілактика ризикованої поведінки в молодіжній субкультурі

Ковальова Анастасія Сергіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Шляхи формування професійної культури соціальних працівників-правозахисників в умовах університету

Ковальчук Інна Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Превенція насильства у сім’ї як соціально-педагогічна проблема  

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Матєва О.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: ст. викладач Сизоненко І.Г.

Соціально-педагогічна превенція адміністративних правопорушень неповнолітніх

Нудьга Яна Олегівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, магістр

Профілактика злочинності серед підлітків як соціально-правовий процес

Хіора В.

Бердянський державний педагогічний університет, магістр

Науковий керівник: к.п.н., доцент Гуренко О.І.

Правова соціалізація учнів загальноосвітніх шкіл як науково-практична проблема

Самсонова В.

Бердянський державний педагогічний університет, студентка 5 курсу

Науковий керівник: к.п.н., доцент Захарова Н.М.

Соціальний супровід сімей які опинилися в складних життєвих обставинах

Герасименко Ольга Андріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Успадкування за законом: деякі актуальні питання

Гичкаленко Наталя Юріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Соціально-правовий захист в Україні: актуальні питання

e-mail: gichkalenko@list.ru

Головач Катерина Павлівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

До питання про захист прав жінок

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Животікова Ірина Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості захисту прав дітей-біженців

Жутник Валентина Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Деякі аспекти захисту прав малозабезпечених сімей

Заєць Владислав Володимирович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Система соціального захисту в Україні: теоретико-правовий аналіз

e-mail: zaec_vladЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. kr.net 

Закрасняна Ольга Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

До питання захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування під час судового процесу 

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Зозуля Яна Сергіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості захисту прав населення юристами соціальних служб України

Зубова Ольга Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особисті немайнові права фізичної особи: соціально-правовий аналіз

Кащак Тетяна Ігорівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Цінні папери як об’єкти цивільних прав: особливості реалізації за діючим законодавством

Кривенок Микола Миколайович

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студент

Соціальне забезпечення непрацездатних громадян: проблеми теорії та практики

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Кузьменко Інна Сергіївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Захист особистих немайнових прав фізичних осіб в Україні

Лисаченко Інна Володимирівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

До питання про правоздатність юридичної особи в Україні

Неділько Тетяна Анатоліївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Договір дарування в цивільному праві: теоретико-правовий аналіз

Невдобенко Валентина Валеріївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості захисту прав дітей-сиріт в громадах України

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Орел Ольга Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Соціально-правовий захист батьківства і материнства

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Пархомчук Ольга Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Правові питання надання соціальних гарантій жінкам при народжування дитини

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Слободенюк Ілона Ігорівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Соціально-правовий захист одиноких матерів міжнародним законодавством

Фомінова Ганна Миколаївна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Соціально-правовий захист осіб звільнених з місць позбавлення волі

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Чумак Євгенія Василівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості захисту прав неповнолітніх за трудовим законодавством України

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Шулькевич Анна Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, студентка

Особливості профілактичної діяльності правопорушень неповнолітніх на міжнародному рівні

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Історія кафедри соціально-правового захисту населення

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Кафедра соціально-правового захисту населення є структурним підрозділом Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П.Драгоманова. Головне завдання кафедри полягає в реалізації державної політики в галузі освіти щодо задоволення її потреб у навчальному, науково-методичному забезпеченні, удосконаленні змісту, методів навчання та виховання молодого покоління на всіх рівнях і в усіх ланках національної системи безперервної професійної освіти. Її відкрито наказом ректора В.П.Андрущенка 2 жовтня 2007 року.

Згідно з концептуальними засадами модернізації освіти в Україні діяльність кафедри спрямована на підготовку студентів спеціалізації «соціально-правовий захист населення» спеціальностей «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» для різних рівнів: бакалавр, спеціаліст та магістр.

Однією із найважливіших функцій кафедри на сьогодні є організація видання навчально-методичної літератури з дисциплін, що викладаються, їх апробація, забезпечення навчального процесу новим поколінням навчально-методичних посібників.

Кафедра приділяє значну увагу роботі з обдарованою студентською молоддю, впровадженню різноманітних форм роботи по удосконаленню навчального процесу: проведення безвідривної практики з першого семестру, впровадження на заняттях правових задач, ігрових вправ та тренінгів, конкурсів тощо. Викладацький склад сприяє створенню навчально-методичного інструментарію для задоволення пізнавальних інтересів і уподобань студентів, вивченню та поширенню вітчизняних і зарубіжних освітніх інновацій, проведенню семінарів, круглих столів та акцій з проблем соціально-правового забезпечення населення.

За кафедрою закріплені наступні дисципліни: «Основи соціально-правового захисту особистості», «Конституційне право України», «Основи демократії і прав людини», «Основи науково-правових досліджень», «Міжнародне законодавство в галузі соціальної політики», «Соціально-правове забезпечення населення», «Сімейне право», «Охорона праці в соціально-педагогічній сфері», «Право соціального забезпечення», «Правові засади соціальної роботи», «Екологічне право», «Соціально-педагогічна робота в пенітенціарній системі України», «Спадкове право», «Міжнародне право», «Юридична педагогіка», «Житлове право», «Теорія держави і права», «Адміністративне право», «Трудове право», «Галузеве законодавство в соціальній роботі», «Цивільне право», «Юридична деонтологія», «Цивільно-процесуальне право», «Кримінальне право», «Правознавство», «Соціально-педагогічна профілактика правопорушень», «Пенсійна справа».

Всі викладачі кафедри – докт. пед. наук, проф. І.М. Ковчина, канд. іст. наук, доц. М.В. Черненко, канд. пед. наук, доц. Н.І. Головко,  канд. політ. наук, доц.                 Є.О. Юрченко, канд. юрид. наук, доц. С.В. Пасічніченко, канд. юрид. наук, доц.            Ю.В. Плахтій, ст. викл. О.С. Кабанець, викл. І.Ю. Свинціцька працюють над удосконаленням навчально-виховного процесу в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.

Важливим завданням у діяльності кафедри соціально-правового захисту населення є сприяння інтеграції української системи освіти із світовою, паритетне її входження у світовий освітній простір, вивчення світових навчальних, методичних та наукових систем, дослідження тенденцій їх розвитку, обмін досвідом.   

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХМЕЛЬНИЦЬКА ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

«ВІСКОНСИНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (США)                В УКРАЇНІ»

ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ

ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СФЕРИ

В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Матеріали

ІІ Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції

(дистанційної)

Київ – 2013

УДК 378-057.875:37.091.12.011.3-051:37.013.42](4)

ББК 74.489.86я431

С 91

Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради

Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова

(Протокол № 2 від «31» жовтня 2013 р.)

Організаційний комітет:

Андрущенко В.П. - ректор НПУ імені М.П.Драгоманова, член-кореспондент НАН України, академік НАПН України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України (голова організаційного комітету)

Ярошенко А.О. - директор Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П.Драгоманова, доктор філософських наук, професор (заступник голови організаційного комітету)

Волинка Г.І. - проректор з наукової роботи НПУ імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри філософії, академік Української академії політичних наук,   доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Бех В.П. - перший проректор університету, завідувач кафедри соціології управління та євроінтеграції, академік  Української академії політичних наук, професор, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України

Падалка О.С. - проректор з економіки і організації навчально-виховної роботи, член-кореспондент НАПН України, доктор педагогічних наук, професор кафедри теорії та історії педагогіки, заслужений працівник освіти України

Лавріненко В.Г. - проректор з міжнародних зв'язків, доцент кафедри управління та євроінтеграції, професор, кандидат історичних наук

Координаційна рада:

Ковчина І.М. - завідувач кафедри соціально-правового захисту населення Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова, доктор педагогічних наук, професор

Романовський О.О. - ректор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський Міжнародний Університет (США) в Україні», доктор педагогічних наук, професор

Галус О.М. - проректор з наукової роботи Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доктор педагогічних наук, професор

Казанцева Л.І. - директор Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти Бердянського державного педагогічного університету, кандидат педагогічних наук, професор

Сазонова Л.І. – Президент Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет»,кандидат економічних наук

Степаненко Л.М. – Перший проректор Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет»,кандидат педагогічних наук

Черненко М.В. – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-правового захисту населення Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М.П. Драгоманова

Матеріали подано в авторській редакції

Сучасні проблеми підготовки майбутніх фахівців соціально-педагогічної сфери в умовах євроінтеграційного процесу [Текст]: матеріали ІІ Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції (дистанційної) (Київ, 4 грудня 2013 року) / За заг. ред. проф.  І.М. Ковчиної. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2013. – 68с.

                                                                       © Автори тез, 2013

                       © Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, 2013 

І.М. Ковчина

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри соціально-правового захисту населення

Національного  педагогічного університету імені М.П.  Драгоманова

e-mail: npu_kaf_spzn@mail.ruskype: npu_kaf_spzn

Перспективи професійної підготовки  до соціально-правового захисту населення

Сучасна молодь достатньо доросла і має певну мудрість. Вона широко використовує всі наявні соціальні, суспільні, громадські ресурси. Але, потрібно відзначити, погано орієнтується у законодавстві, зокрема зовсім не знайома із соціально-правовим захистом населення.

У педагогічній науці, зокрема соціальній педагогіці та соціальній роботі, об'єкт і методи вивчення захисту населення і соціально-правової діяльності  співпадають, тому соціально-правовий захист населення можливо і потрібно розглядати, як "поняття юридичної і педагогічної наук", точніше, як інтегроване поняття. Розвиваючи думку про те, що підготовка до соціально-правового захисту населення охоплює багато галузей наукового пізнання, ми розуміємо під ним навчання студентів комплексу дисциплін, які відрізняються за змістом і методикою дослідження, але які у своїй сукупності дозволяють увести до наукового використання саме таке словосполучення.

Таким чином, у сучасній педагогічній науці представляємо, насамперед, практичне значення терміну соціально-правовий захист населення, яким повинен володіти фахівець – соціальний педагог та соціальний працівник із спеціалізацією соціально-правовий захист населення. Він включає у себе декілька компонентів – вивчення людини як особистості, підтримку населення різних категорій, діяльність майбутніх спеціалістів в освітній та позанавчальній сферах, володіння культурою спілкування у різних професійних та життєвих ситуаціях тощо. Вивчення інформації про соціально-правовий захист населення передбачає опанування суміжними дисциплінами – педагогікою, правознавством, юридичними дисциплінами, психологією, статистикою, демографією, ораторським мистецтвом, сценарною роботою, режисерською діяльністю. На сьогодні в освітян­ській сфері обов'язковим є закріплення правового спрямування педагогічних дисциплін, розуміючи соціально-правовий захист населення як всебічне вивчення майбутніми молодими фахівцями основ правознавства та юриспруденції, яке здійснюється на науковій основі і в інтересах прав всіх категорій населення.

Слід зауважити, що поширене в минулому визначення захисту "як право обвинуваченого або підозрюваного захищатися від обвинувачення за допомогою заяв чи клопотань, використання законних прав іншими дозволеними способами, а також на будь-якій стадії процесу вимагати присутності захисника; підтримка дисципліни доступу, що виключає несанкціоноване отримання інформації” є вірним тільки з точки зору юристів і правознавців (адвоката, прокурора, правозахисника, судді та ін.), для яких він є визначенням їхньої функції. Для студентів педагогічного університету таке тлумачення є вузьким, тому що не відтворює всіх його функціональних можливостей у процесі праці. Захисник має більше повноважень і функцій. На сьогоднішній день соціально-правовий захист населення здійснюється у значно ширшому об’ємі і охоплює ті категорії населення, які, як правило, не мають змоги звертатися до юристів або правозахисників. Це так звані кризові групи населення – діти і дорослі з обмеженими можливостями; малозабезпечене населення; жінки, чоловіки, що перебувають під вартою або в тюрмі і мають малолітніх чи неповнолітніх дітей; неповнолітні вагітні і породіллі та їхні сім’ї; люди без постійного місця проживання; діти-сироти всіх категорій; пенсіонери всіх категорій. І саме захист таких людей визначається педагогічно-правовим імперативом, який притаманний саме майбутнім соціальним педагогам та соціальним працівникам, без співчуття, без розуму і душі,  без морального веління і почуття обов'язку яких не може виконуватись соціальне забезпечення населення. Почуття обов’язку, емоції, загальноприйняті норми поведінки, що реалізуються у формі традицій, стереотипи повсякденного мислення, найбільш стабільні форми масової поведінки, що виникають спочатку у найбільш престижних групах населення та закладають  у студентів викладачі вищих навчальних закладів при підготовці до майбутньої професії.

На сьогодні педагогічна проблема соціально-правового захисту населення включає правову соціалізацію та десоціалізацію, під час якої формується правовиконавча поведінка особи. У більшості випадків населення керується не діючою правовою нормою, а своїми уявленнями про неї. Але у соціалізованої особистості різниця між дійсною нормою та уявленнями про неї, як правило, незначні. Правова соціалізація молоді уявляється нам як включення у ціннісно-нормативну систему особи цінностей, що охороняються правом, оволодіння молодою людиною правомірними способами поведінки, формування почуття соціальної та правової відповідальності. Найвище завдання спеціаліста соціально-правового захисту населення – навчання та допомога населенню прийти до звичної право виконавчої поведінки як стійкої особливості високоморальної особи. При цьому норми права виконуються не завдяки почуттю страху, і не завдяки почуттю солідарності з правом, а виходячи з моральної потреби здійснювати тільки правомірні дії – жити достойно. У нашому суспільстві на сьогодні відчувається та проявляється недооцінка цінності права, так званий правовий негативізм, безвідповідальне, легкодумне відношення до вимог закону, в активному неприйнятті норм права. Поєднати мораль і право – основне завдання сучасності.

Тому сучасному суспільству так необхідні професії педагога, соціолога та соціального працівника, які достатньо нові у порівнянні з професією вчителя-предметника. Зумовлені вони потребою одних людей у захисті іншими людьми, що має глибоку драматичну основу – втрата близьких або рідних, невміння пристосуватися до інших умов життя, ніж ті, до яких звик із дитинства, форс-мажорні обставини, не підвладні людини (пожежа, повінь, смерть тощо).

О.І. Гуренко

докторант, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки, Бердянського державного педагогічного університету

e-mail: gurenko-olga75@yandex.ru

Основні підходи до полікультурної освіти

В умовах інтеграції України до європейського наукового та освітнього простору актуалізується проблема запровадження   полікультурної освіти як наскрізного принципу, який має бути покладено в основу навчально-виховної діяльності від дошкільних навчальних закладів до університетів, а також позашкільні освітні установи. Він передбачає створення рівних можливостей для кожної особистості на освіту і культурний розвиток (незалежно від її культурної, релігійної та соціальної приналежності); сприяє формуванню відкритого демократичного суспільства, представляючи різні, часом відмінні, культурні цінності як рівноцінні; запобігає дискримінації за расовими і національними ознаками, усуваючи почуття зверхності однієї раси чи нації над іншою; підтримує повагу до людини, розвиваючи усвідомлення цінності кожної окремої особистості, здатність до емпатії; зменшує догматизм, пропагує соціальну рівність, оскільки кожній людині надає рівну цінність(К. Баханов, С. Баханова, Є. Більченко, В. Венгерська, П. Вербицька, П. Кендзьор, І. Костюк, С. Терно).

Термін “полікультурна освіта” є калькою сформованого в західній інтелектуальній культурі в 70-і роки ХХ ст. поняття “Multi cultural education”. Перші спроби визначення цього поняття було зроблено авторами міжнародного педагогічного словника, виданого в Лондоні в 1977 році, які кваліфікували феномен “Multi cultural education” як віддзеркалення ідеалів культурного плюралізму у сфері освіти. Визначення терміна “Multi cultural education” в педагогічному вимірі представлене в Міжнародній енциклопедії освіти, де воно розглядається як “педагогічний процес, в якому репрезентуються дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою”

Широкий аналіз ідей та концепцій полікультурної освіти зробили К. Баханов, В Загороднова, О. Присяжнюк, Н. Якса. На думку дослідників, сьогодні найпоширенішими є акультураційний, діалоговий та діяльнісний підходи дополікультурної освіти.

Прибічники акультураційного підходу (Ю. Босс-Нюнінг, Ю. Зандфукс, А. Соннер та ін.) одностайні в тому, що полікультурна освіта має орієнтуватися на вивчення традицій рідної культури, процесу трансформації цих традицій у рамках нової культури, оскільки конфронтація зі зміненими умовами життя викликає необхідність у виробленні нових культурних орієнтирів.

Діалоговий підхід до визначення полікультурної освіти (М. Бахтін, JIБаткін, М. Каган, П. Гайденко, В. Біблер, 3. Гасанов, Є. Тарасов, Ю. Сорокін, Дж. Померін, Х. Томас, М. Хоман, М. Крюгер-Потратц) заснований на ідеях відвертості, діалогу культур та культурного плюралізму. Сутність цього підходу полягає в тлумаченні полікультурної освіти як способу залучення до різних культур з метою формування загальнопланетарної свідомості, що дозволяє тісно взаємодіяти з представниками різних країн і народів, інтегруватися в світовий та загальноєвропейський культурно-освітній простір.

Для осмислення філософії сучасної полікультурної освіти безумовно цікавим є підхід В. Біблера до трактування культури як цілісної людської діяльності, на підставі якої виростають основні форми духовної самодетермінації свідомості. У розумінні діалогічної школи B. Біблера, культура утворюється в міжлюдських відносинах і включає в себе ціннісні, знакові та інституційні складові.

У межах діалогового підходу М. Хоман виділяє два основні напрями полікультурної освіти: по-перше, спільне розв’язання міжкультурних конфліктів, існування яких визнане та усвідомлене, по-друге, збагачення за рахунок діалогу з чужими культурами. З іншого боку, як вважає X. Томас, полікультурна освіта є необхідною, коли особистість прагне в спілкуванні з людьми іншої культури зрозуміти їх специфічну систему сприйняття, пізнання, мислення, їх систему цінностей та вчинків, прагне інтегрувати новий досвід у власну культурну систему і змінити її відповідно до чужої культури. Полікультурна освіта спонукає до аналізу системи власної культури разом з пізнанням чужої культури.

Соціально-психологічний підхід сьогодні перебуває в процесі формування. У межах цього підходу полікультурна освіта розуміється як особливий спосіб формування певних соціально-настановчих та ціннісно-орієнтаційних схильностей, комунікативних та емпатійних умінь, що дозволяють людині здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію та проявляти розуміння інших культур, а також толерантність стосовно їхніх носіїв.

У зарубіжній педагогіці соціально-психологічний підхід об’єднує такі неоднорідні концепції, як концепція антирасистського виховання (К. Муллард, П. Каррінгтон, М. Коул, С. Троун та ін.), концепція культурних відмінностей (П. Бордьє, А. Меммі, Б. Хакль та С. Гайтанідес та ін.) і концепція соціального навчання (X. Есінгер, І. Граф та ін.). Концепція антирасистського виховання сформувалася у Великобританії на початку 80-х років як альтернатива полікультурній освіті. Її виникнення було зумовлене різким поширенням випадків расової дискримінації і расових конфліктів у містах. Цю концепцію можна розглядати як реакцію на наслідки колонізації і міграційнихпроцесів.

У традиціях соціально-психологічного підходу витримана концепція так званих “культурних відмінностей”. Її прихильники формулюють такі педагогічні цілі полікультурної освіти: розвиток терпимості відносно чужого способу життя та стилю поведінки, заснованої на розумінні відмінностей у культурній зовнішності людини, які можуть призвести до конфліктів між представниками різних соціальних прошарків; усвідомлення того, що культурні відмінності та чужі культури загалом впливають на емоційну сферу людини, стаючи джерелом її переживань; розвиток здатності диференціації всередині чужої культури, вміння оцінювати системи цінностей і норм за мірою їх історично-конкретної важливості для певних видів діяльності; формування здатності інтегрувати елементи інших культур у власну систему мислення та цінностей. Представники соціально-психологічного підходу виокремлюють певні рівні полікультурної освіти: від ознайомлення з чужою культурою і виховання терпимості до неї до аналізу власної системи цінностей та пошуку нових масштабів та образів поведінки.

Тож, педагогічний процес навчальних закладів, у тому числі і вищих, побудований на засадах полікультурної освіти, сприятиме підготовці відданого своїй батьківщині громадянина, європейця, готового до відкритого міжкультурного діалогу без негативних расових, етнічних, релігійних, соціальних упереджень.

O.В. Холоденко

кандидат педагогічних наук, доцент

Національного  педагогічного університету імені М.П.  Драгоманова

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Теоретичні аспекти виховання толерантності у студентів

засобами англійської мови

У сучасному українському суспільстві відбуваються глобалізаційні та інтеграційні процеси, які охопили всі сфери життя (економіку, культуру, освіту, політику тощо). Така інтеграція часто призводить до зіткнення інтересів, непорозуміння та, як наслідок, до конфліктів між різними групами людей. Тому в умовах взаємодії різних культур, націй, етносів важливим видається виховання толерантності у молодого покоління. Особливо це стає нагальним у юнацькому віці. Оскільки студенти – це майбутні фахівці, які повинні навчитися взаємодіяти із соціумом на засадах терпимості, поваги, емпатії. Важливим засобом виховання толерантності у студентів стає вивчення англійської мови. Адже володіння англійською мовою відкриває людині іншу культуру, забезпечує розуміння, повагу і неупереджене ставлення до неї.

Проблема толерантності завжди була в центрі уваги науковців як психологів, так і педагогів І. Бех, Б. Гершунський, О. Грива, В. Лекторський, Г. Оллпорт, Р. Ріердон, П. Степанов,  Ю. Тодоровцева,  Г. Шеламова.

Деякі аспекти означеної проблеми висвітлювалися і в дисертаційних дослідженнях: О. Волошиної (виховання толерантності у підлітків старшого віку в позакласній роботі), Я. Довгополової (формування толерантних відносин у полікультурному середовищі), О. Зарівни (мова як чинник формування толерантності студентської молоді), А. Скок (комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу).

Проблема виховання толерантності знайшла відображення в міжнародних законодавчих актах. Так, в „Декларації принципів толерантності” (підписаній 1995 р. 185 державами –  членами ЮНЕСКО, у тому числі й Україною) зазначено, що толерантність – це  повага, сприйняття і розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості.  Це гармонія та єдність у різноманітті. А вихованню цій якості сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті та переконання.

Виховання толерантності в Декларації розглядається в якості невідкладного імперативу. У зв'язку з цим необхідно використовувати методи систематичного та раціонального навчання цій якості, що розкривають культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні джерела нетерпимості, що лежать в основі насильства і відчуження. Політика та програми в галузі освіти повинні сприяти покращенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і терпимості у відносинах як між окремими людьми, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними та мовними групами, а також націями. Таке виховання має спрямовуватися на протидію впливу, який викликає почуття страху і відчуження до інших. Воно має сприяти формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення і вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.

Уперше в науковий обіг поняття „толерантність” ввів американський психолог Г. Оллпорт. Толерантність він пов’язував із співпрацею, духом партнерства; готовністю приймати чужу думку; повагою людської гідності; прийняттям іншого таким, як він є; здатністю поставити себе на місце іншого; повагою права бути іншим; визнанням різноманіття; визнанням рівності інших; терпимістю до чужих думок, вірувань і поведінки; відмовою від домінування, заподіяння шкоди і насильства.

Наукові дослідження, проведені у середині минулого століття в США, показали, що рівень толерантності індивіда чітко корелює з рівнем його освіти. Це пояснювалося тим, що підвищення рівня освіти пов'язано зі зниженням страху та занепокоєння; освіченість дозволяє бачити суспільство в цілому і розуміти, що матеріальне і духовне благополуччя однієї групи тісно пов'язане з благополуччям всіх інших.

Тому нагальним видається виховання толерантності саме у студентської молоді. Вважається, що студентів, порівняно з іншими групами цього віку, відрізняють такі риси: вищий освітній рівень; велике прагнення до знань; висока соціальна активність; досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

На думку, І. Беха, стратегія виховної дії щодо розвитку особистості студента має вибудовуватися із основного соціокультурного постулата сучасності: головною справою людства, нормою його життя є вирішення моральних проблем. Всі зусилля мусять бути спрямованими на те, щоб організація життєдіяльності молодої людини була вчинковою, тобто проявлялася через спілкування та діяльність.

Зважаючи на такі тенденції, актуальним засобом виховання толерантності має стати вивчення англійської мови, як засобу комунікації між людьми, що представляють різні країни.

Опановуючи англійську мову, людина окрім комунікативних навичок здобуває міжкультурну компетенцію, яка в даному випадку містить у собі пізнання цінностей культури країни мови, що вивчається, оволодіння новим культурним простором. Набута студентами міжкультурна компетенція під час вивчення англійської мови є складовою толерантного ставлення до представників інших культур і народів. Тому набагато ефективнішим у вихованні толерантності в студентів є  міжкультурна компетенція, набута при вивченні англійської мови, яка підкріплюється досвідом міжкультурної взаємодії.

С.В. Пасічніченко

кандидат юридичних наук, доцент кафедри соціально-правового захисту населення Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

e-mail: mydro2007@ukr.net

Адміністративна відповідальність за правопорушення

у сфері соціального захисту інвалідів

Дослідження проблеми адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів становить не лише науковий, а й практичний інтерес, оскільки забезпечення реалізації конституційних прав інвалідів є стратегічним курсом державної політики.

Соціальний захист інвалідів, який, зокрема, включає право на працевлаштування та зайнятість, освіту, реабілітацію, доступність архітектурної та транспортної інфраструктури, доступ до інформації, участь у політичному житті, належне матеріальне забезпечення, своєчасність та ефективність надання соціальних послуг, як відомо, є той компонент суспільного життя, який визначає соціальний характер держави, правозахисний механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, конструктивні внутрішньодержавні реформи, які б сприяли розв’язанню проблем адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Дослідженням питань сутності, ознак, ролі і значення адміністративної відповідальності як правового інституту займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Б Авер'янов, О.П. Альохін, С.С. Алексєєв, В.К. Андрєєв, О.Ф. Андрійко, А.І.  Берлач, П.Ф. Базилєва, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, К.С. Бєльський, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, І.О. Галаган, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Е.Ф. Демський, Ю.А. Денисов, Є.В. Додін, В.В. Долежан, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, А.П. Клюшниченко, Л.В. Коваль, Ю.М.  Козлов, В.П. Колпаков, Є.Б. Кубко, Д.М. Лук’янець, М.С. Малеїн, В.М. Манохін, В.М. Марчук, Н.Р. Нижник, Д.М. Овсянко, В.Ф.  Опришко, І.М.  Пахомов, І.С. Самощенко, М.С. Студенікіна, Ю.О. Тихомиров, О.М. Якуба.

Метою даного дослідження є встановлення особливостей адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів шляхом аналізу вітчизняних законодавчих актів й розроблення пропозицій для вдосконалення законодавства стосовно заходів адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів.

З огляду на те, що ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність взагалі та адміністративна, зокрема, доцільно проаналізувати погляди науковців щодо тлумачення понять «відповідальність», «адміністративна відповідальність» з метою сформулювати основні напрями вдосконалення адміністративної відповідальності за порушення у сфері соціального захисту інвалідів.

Варто зауважити, що на цей час як в юридичній літературі, так і в чинному законодавстві не склалося єдиної думки щодо визначення поняття адміністративної відповідальності [1, с. 189; 2, с. 121; 3, с. 266; 4, с. 34].

Так адміністративну відповідальність як вид юридичної відповідальності застосовують на підставі норм права, що регулюють відносини, пов’язані з притягненням осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (проступки), до відповідальності певного виду. Її призначення – охорона суспільних відносин від порушення засобами адміністративно-правового захисту, який застосовують державні органи (посадові особи) [5, с. 44].

З іншого боку, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу й має всі його якості (здійснюється суб’єктами функційної влади в рамках позаслужбового підпорядкування) [6, с. 25].

Зазначений вид відповідальності настає за менш суспільно-небезпечні правопорушення, які спричиняють незначну шкоду охоронюваним інтересам [7, с .29].

Варто зазначити, що найбільш поширеною серед учених-адміністративістів є концепція «санкційної» адміністративної відповідальності [8, с. 93; 9, с. 10-11; 10, с. 5, с. 289].

Одначе у працях указаних дослідників не розкрите питання функціювання адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів, що з кожним роком набуває все більшої ваги в українському законодавстві.

Водночас ст.42 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. Паралельно в Законі України «Про реабілітацію інвалідів» виокремлений цілий розділ 8 «Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів» з однією статтею, у якій зазначено, що особи, винні в порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть відповідальність згідно із законом. Яку саме відповідальність законодавцем не уточнено. Аж ніяк норми перерахованих видів відповідальності за порушення прав інвалідів не відображені у Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення, що перетворює дані закони на декларацію.

З огляду на це права інвалідів, зокрема, і право на соціальний захист потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б уберегти інваліда від можливих посягань.

Саме тому ми пропонуємо: по-перше, статтю 45 розділу 8 «Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів» Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» викласти в такій редакції: «Особи, винні в порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність»;

по-друге, доповнити Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» розділом 7 «Відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів», який складається зі статті 42 і викласти в такій редакції: «Службові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадові особи підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів».

Таким чином, адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів – це засіб захисту суспільних відносин у сфері забезпечення прав інвалідів на соціальний захист шляхом накладення уповноваженими на те органами на посадових осіб підприємств, установ, організацій; фізичних осіб, які використовують найману працю; фізичних осіб, які є платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування й посадових осіб органів виконавчої влади, які вчинили правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, адміністративних стягнень на підставі та в порядку, передбачених законом.

Література

$11.                                     Радянське адміністративне право - К.:Вища школа, 1986 – 356 .

$12.                                     Ківалов С. В. Адміністративне право України: [підручник] / С. В. Ківалов – Одеса: Юрид. літ., 2003 – 396 с.

$13.                                     Державне управління: теорія і практика / [За заг. ред. В. Б. Авер'янова] – К.: «Юрінком Інтер», 1998 – 431 с.

$14.                                     Лук'янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: [монографія] / Д. М. Лук’янець. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.

$15.                                     Ківалов С. В. Адміністративне право України: [Навч. метод. посібн.] / С. В. Ківалов, Р. Л. Біла. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.

$16.                                     Бахрах Д. Н. Административная ответственность: [учебное пособие для вузов] / Д. Н. Бахрах – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 201 с.

$17.                                     Кінаш Я. І. Трансформація адміністративної відповідальності: правові та організаційні аспекти: [навч. посіб.] / Я. І. Кінаш, Ю. Я. Кінаш, М. В. Коваль. – Донецьк: ДонУЕП, 2008. – 118 с.

$18.                                     Якуба О. М. Административная ответственность / О. М. Якуба. – М.: Юрид.лит.,1972. – 127 с.

$19.                                     Административная ответственность: [учебник] / А Б. Агапов – М.: Статут, 2000. – 204 с.

$110.                               Колпаков В. К. Адміністративне право України: [підручник] / В. К. Колпаков – [3-е вид.,перероб і допов.] – К.: Юрінком Інтер, 2001 – 752 с.

$111.                              Кодекс України про адміністративні правопорушення: [науково-практичний коментар] / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний [3-е вид.]. – К.: Алеута; КНТ;ЦУЛ, 2010. – 684 с.

О.Р. Поляновська

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології

Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: polyanovska_olga@ukr.net

Професійна підготовка соціального педагога: теоретичний аспект

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 14 червня 2000 р № 963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників у якому соціальні педагоги класифіковані до педагогічних працівників. В свою чергу перелік вимог до педагогічного працівника визначений в Законі України “Про загальну середню освіту”. Згідно з ст. 24 цього Закону – педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти.

У педагогічній науці різні аспекти професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів вивчались дослідниками І.Звєрєвою, І.Ковчиною, Г.Лактіоновою, В.Лозовецькою, Л.Міщик, Н.Ничкало, В.Поліщук, Ю.Поліщук,  С.Харченко та ін.

Поняття “професійна підготовка” визначено як процес професійного розвитку фахівця, що забезпечує набуття базових знань, умінь, навичок і якостей, практичного досвіду і норм поведінки, які забезпечують можливість успішної роботи з певної професії, а також як процес повідомлення відповідних знань [1, с.390].

Домінуючою метою професійної підготовки С. Сисоєва визначає готовність майбутнього фахівця до професійного і особистісного розвитку [3, с.5]. Поняття готовності розглядається різними авторами не ідентично, зокрема: як наявність спроможності, як якість особистості, як частковий ситуативний стан, як відношення і т.п.; як особливий психічний стан, наявність у суб’єкта образу структури визначеної дії та постійної спрямованості свідомості на його виконання. Автори схильні до того, що зміст і структура готовності особистості до праці визначається вимогами до діяльності (її видів), до психологічних процесів, стану, досвіду і властивостей особистості.

Залежно від характеру роботи соціального педагога визначають такі види його діяльності: правоохоронна (попередження правопорушень, соціальна підтримкарізних категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність); психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров’я тапропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна діяльність); культурно-дозвіллєва (організація діяльності дітей, молоді, сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем проживання,організація фізкультурно-оздоровчого та культурного відпочинку, соціальна анімація) [2, с.67].

Соціально-педагогічна діяльність володіє тільки їй притаманною сукупністю цінностей, яких потрібно дотримуватися в процесі практичної діяльності. Вони закладені в Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи:цінності, які відображають специфіку професійної діяльності – допоможи іншому, який потребує твоєї підтримки чи захисту;цінності етичної відповідальності перед професією – соціальний педагога захищає гідність і цілісність професії, примножує її етичні норми тощо;цінності, пов’язані з потребами самореалізації самоствердження, самовдосконалення особистості соціального педагога.

Окрім того, діяльність соціального педагога має спрямовуватися на виконання системи функцій.

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта[4].

Отже, підводячи підсумки представленої роботи варто відзначити, що соціально-педагогічна діяльність є досить специфічним видом діяльності. Перш за все, це пов’язано з тим, що соціально-педагогічна діяльність здійснюється у системі відносин “людина – людина”; по-друге об’єктами соціально-педагогічної діяльності є різні категорії клієнтів з різними проблемами; по-третє, соціально-педагогічна діяльність має дуже широкий спектр сфер діяльності.

Література

$11.                                    Энциклопедия профессионального образования: В 3-х т. / Под ред. С.Я. Батышева. – М.: АПО, 1998. – Т. 2. – 440 с.

$12.                                    Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: навч. посібник / Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрева, С.Р. Хлєбік. – К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.

$13.                                    Сисоєва С.О. Педагогічна творчість: Монографія. – Х. – К.: Книжк. вид-во Каравела, 1998. – 150 с. – с. 5.

$14.                                    Шевців З.М. Основи соціально-педагогічної діяльності / З. М. Шевців // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/1625101642976/pedagogika/teoretichna_pidgotovka_studentiv_sotsialno-pedagogichnoyi_diyalnosti.

$15.                                    Лозовецька В.Т. Компетентнісний підхід у професійній підготовці сучасного викладача / Зб. наук. праць Полтавського держ. ун-ту ім. В.Г. Короленка. – Вип. 4 (51), 2006. – с. 10-18

І.Г. Сизоненко

старший викладач кафедри соціальної педагогіки

Бердянського державного педагогічного університету

e-mail: goroshnikova-i@yandex.ua

Соціально-педагогічна програма «Школа правової соціалізації»

як умова формування правових знань, правосвідомості

та правової поведінки дітей-сиріт

Ефективною умовою організації процесу правової соціалізації дітей-сиріт підліткового віку є впровадження програми “Школа правової соціалізації”, що розроблена та структурована відповідно до соціально-педагогічного, виховного процесу загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Програмою передбачена мета – формування соціально-правових знань, формування стійкого позитивного ставлення до закону та права, переконання у важливості виконання дітьми власних обов'язків і додержання змісту законів, соціально-правову активність.

Програма "Школа правової соціалізації" складена на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти [1], завданнями якого передбачена підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до самореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного світу через формування правової свідомості, соціалізувальних навичок, відповідальності, здатності визначати власну активну життєву позицію, свідомо дотримуватися правомірної поведінки, реалізовувати й захищати свої права, виконувати громадянські обов'язки.

Теоретичною основою реалізації програми слугували: концептуально-методологічні засади правової соціалізації як комплексного, багатостороннього процесу, що охоплює процес правового розвитку особистості, формування правової свідомості, правових установок і ціннісно-правових орієнтації, включення особистості у систему правовідносин; законодавче забезпечення правової соціалізації, що включає Конвенцію про права дитини, Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, Конвенцію про контакт з дітьми, Конституцію України, Закони України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» тощо.

Основними завданнями, на розв'язання яких спрямована програма, стали: формування в підлітків знань про правову систему держави, чинні міжнародні та державні правові документи, що забезпечують дітей правами, розуміння сутності вимог законів; надання дітям інформації про їхні права й обов'язки та можливості їх реалізації, про норми взаємостосунків з іншими людьми, які є рівними учасниками в правовій взаємодії; розвиток особистої відповідальності підлітків за власні вчинки, правомірної поведінки, стійкої правової позиції, життєвої соціально-правової активності.

Програма з правової соціалізації дітей-сиріт підліткового віку складається з трьох основних розділів “Підліток і правовий світ”, “Правові документи про права дітей-сиріт”, “Правова соціалізація підлітків”. Кожний розділ складений з урахуванням вікових особливостей підлітків-сиріт і доступності матеріалу, що забезпечує створення особистісно-розвивального середовища та реалізації потенціалу і творчих резервів кожної дитини.

Перший розділ "Підліток і правовий світ" спрямований на вироблення в дітей-сиріт морально-пізнавальних, інформаційно-пізнавальних і поведінкових мотивів, бажання вивчати право та представлений такими підрозділами: “Перші кроки до правової соціалізації” (пропоновані теми – “Дитина і правовий соціум”, “Перший крок до права”, “Роль правил в житті людей”, “Правове суспільство. Яке воно?”); “Правова соціалізація як регулятор суспільного життя” (“Правова соціалізація як необхідна умова досягнення успіху в житті”, “Життя з правами і без прав”, “Правові сторінки мого життя”).

Другий розділ "Правові документи про права дітей-сиріт" передбачає формування в підлітків базових соціально-правових знань про правову систему держави, про чинні міжнародні й державні правові документи, розвиток особистісних соціально значущих якостей правової особистості, правосвідомості. У другому розділі є такі підрозділи: “Правовий статус підлітка як громадянина України” (“Україна та її громадяни”, “Правові документи про права дитини”, “Вчимо закони”, “Мої права – наші права”); “Вивчаємо мову права” (“Шкільна Конституція”, “Наші права – щасливе дитинство”, “Популяризація правових знань”); “Закон мені – мені про закон” (“Увага! Закон для підлітків”, “Права в школі і права поза нею”).

Останній розділ "Правова соціалізація підлітків" спрямований на розвиток та становлення правової просоціальної особистості, формування соціально-правової поведінки, правової активності, розвинення особистої відповідальності підлітків за власні вчинки. Третій розділ охоплює такі підрозділи та теми: “Обов’язки та відповідальність для всіх дітей” (“Честь, гідність, повага”, “Особиста та правова відповідальність підлітків”, “Правові насідки моїх дій”); “Самостійно жити – закон шанувати” (“Правові обрії”, “Кінотеатр права”, “Юридична пошта”, “Правила безпечної поведінки”); “Правова соціалізація – щасливе майбутнє” (“Відстоювання та захист власних прав: допомога собі”; “Закони мого життя”, “Орієнтири майбутнього”, “Я серед людей – ступінь свободи”).

Запропоновані заходи з правової соціалізації дітей-сиріт підліткового віку в загальноосвітній школі-інтернаті представлені різноманітними методами і формами соціально-педагогічної та виховної роботи.

Література

Державний стандарт базової і повної середньої освіти: станом на 23 листопада 2011 р. [Електроний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-п

А.О. Тургенєва

старший викладач кафедри соціальної педагогіки

Бердянського державного педагогічного університету

e-mail: asijka@bk.ru

Роль соціального педагога в системі виховної роботи ПТНЗ

Система професійно-технічної освіти покликана забезпечувати потребу економіки у кваліфікованих робітничих кадрах, задовольняти запити особистості і тим самим виконувати соціально-педагогічну функцію, яка полягає у підготовці кожної молодої людини, орієнтованої на отримання професійної освіти, до життя і діяльності в сучасному суспільстві.

Відмінності в психічному, особистісному і соціальному розвитку підлітків та юнаків, що навчаються у школі і в ПТНЗ, обумовлюються присвоєнням дитиною нової соціальної ролі (майбутній професіонал), зміною системи педагогічних вимог до учнів ПТНЗ, послабленням сімейного впливу, необхідністю самостійно структурувати вільний час, налагоджувати соціальні контакти, розподіляти грошові кошти та ін. В учнівському середовищі ПТНЗ мають місце лихослів'я, зловживання алкогольними напоями, наркотичними речовинами, протиправна поведінка, що потребує особливої уваги дорослих.

У навчально-виховній діяльності ПТНЗ провідна роль у вихованні учнівської молоді належить соціальним педагогам.

Згідно з кваліфікаційною характеристикою соціальний педагог ПТНЗ забезпечує соціально-педагогічний патронаж учнівської молоді, сприяє взаємодії навчального закладу, сім’ї, служб у справах неповнолітніх, соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді, органів місцевого самоврядування, неурядових та громадських організацій, кримінальної міліції та інших підрозділів державних адміністрацій з метою адаптації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її сприятливого розвитку.

               Соціальний педагог ПТНЗ виконує наступні функції: діагностичну (вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку учнів, мікроколективу (групи), учнівського колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань; досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу соціального середовища та джерела негативного впливу на учнів); прогностичну (прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін  соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості учня чи групи; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості);   консультативну (надає консультативну соціально-педагогічну допомогу учням, групам соціального ризику, підліткам, які потребують піклування тощо); захисну (сприяє захисту прав учнів, представляє їхні інтереси у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, правоохоронних та судових органах тощо); профілактичну (бере участь у формуванні навичок дотримання норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню негативних явищ серед учнів); соціально-перетворювальну (надає соціальні послуги; здійснює соціальний супровід неповнолітніх з девіантною поведінкою та соціальну адаптацію їх сімей; дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді); організаційну (координує діяльність й взаємодію усіх суб'єктів соціального виховання; сприяє соціально корисній діяльності підлітків; формує демократичну систему взаємостосунків у підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих).

З метою формування професійної компетентності майбутніх соціальних педагогів Бердянський державний педагогічний університет проводить науково-методичні семінари, присвячені актуальним проблемам соціально-педагогічної роботи в системі освіти. Своїм досвідом роботи діляться науковці з різних вишів України. Активними учасниками семінару виступають й студенти спеціальності «Соціальна педагогіка», які долучаються до обговорення спірних питань, демонструють різні методи й форми соціальної роботи (тренінгові вправи, тематичні презентації, виступ агітбригади з профілактики наркозалежності «Життя дається тільки раз…»).

Тож, участь студентів у науково-методичних семінарах сприяє формуванню професійних навичок вирішення практичних задач за профілем своєї майбутньої спеціальності.

І.А. Гайдамашко

викладач кафедри педагогіки та психології

Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: irahaid@mail.ru

Деякі аспекти професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів

до профілактики агресії у шкільному середовищі

Поширення агресії у шкільному середовищі та недостатня фахова підготовка соціальних педагогів до її профілактики актуалізує завдання вдосконалення професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів щодо попередження агресії в загальноосвітніх навчальних закладах.

Різноманітні аспекти професійної підготовки соціальних педагогів до профілактичної діяльності у своїх працях висвітлювали І. Ковчина,  І. Козубовська, М.Малькова, Т. Меньшикова, В. Оржеховська, В. Полєхіна, М. Ярошко та ін. Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів у вищих навчальних закладах до попередження агресії школярів передбачає теоретичну і практичну підготовку, позааудиторну роботу та волонтерську діяльність. З метою вдосконалення спеціальної підготовки соціальних педагогів до профілактики агресії у шкільному середовищі у навчальному плані ВНЗ має бути  передбачено спецкурс «Соціально-педагогічна профілактика агресії у шкільному середовищі» або ж навчальний матеріал з окресленої проблеми може бути розподілений окремими змістовими модулями та включений до навчальних дисциплін «Превентивна педагогіка», «Корекційна педагогіка», «Соціальна діагностика» та «Соціальна конфліктологія».

Лекційні заняття мають бути спрямовані на актуалізацію проблеми агресії у шкільному середовищі, формування у студентів мотивації до здійснення профілактичної діяльності, вивчення теоретичних основ феномену агресії, методик діагностики та технологій профілактики агресії у школі. З метою підвищення ефективності засвоєння знань лекційні заняття доцільно проводити у формі тематичних, проблемних, інтерактивних  лекцій, лекцій із заздалегідь запланованими помилками та ін. Враховуючи необхідність перетворення знань майбутніх соціальних педагогів на рівень осмислення, слід під час лекцій залучали їх до розумово-пошукової діяльності, використовуючи такі методи як дискусія, проблемні запитання, актуалізація життєвого досвіду студентів та знань з попередніх навчальних курсів тощо.

Семінарські та практичні заняття спрямовані на формування у студентів професійних умінь та навичок здійснення профілактики агресії у шкільному середовищі. Організація та проведення семінарських і практичних занять за допомогою різноманітних форм (прес-конференції, «круглого столу», тренінгів, семінар-тренінгів, дебатів тощо) та методів (case-study, «мозаїка», «снігова куля», інтерактивний метод «з ніг на голову», робота в групах та парах, обговорення у колі та ін.) дають змогу активізувати, систематизувати, поглибити та доповнити знання студентів з соціально-педагогічної профілактики агресії у загальноосвітніх навчальних закладах.

Практична підготовка передбачає виконання завдань, які спрямовані на закріплення та поглиблення знань з теорії і практики діагностики та профілактики агресії школярів, а також формування практичних вмінь та навичок з подолання агресії у шкільному середовищі. Практична підготовка має велике значення у формуванні стійкого інтересу студентів до роботи з учнями та формування чіткості професійних намірів здійснення профілактики агресії у школі, оскільки студенти аналізують та вирішують реальні життєві ситуації прояву агресії. При цьому здійснюється формування професійної спрямованості і якостей соціально-активної особистості майбутніх соціальних педагогів.

Позааудиторна робота, яка є невід’ємною частиною професійної підготовки фахівців до профілактики агресії у школі, передбачає виконання студентами творчих робіт та індивідуальних навчально-дослідних завдань, розробку соціально-педагогічних проектів, участь у проблемних групах і конференціях, розробку та проведення тематичних тижнів та зустрічей, конкурсу соціальної реклами, відеолекторіїв тощо. Вона спрямована на формування у студентів професійних та суспільних мотивів здійснення профілактики агресії у шкільному середовищі; розвиток їх активності, ініціативності, самостійності; реалізацію здібностей, нахилів та креативності; аналіз та використання передового соціально-педагогічного та психологічного досвіду з метою подальшого професійного зростання.

Волонтерська діяльність майбутніх соціальних педагогів передбачає добровільну активну участь у соціальній роботі, яка дає змогу студентам ознайомитися з діяльністю освітніх закладів та соціальних установ щодо попередження агресії серед учнів, поспілкуватися з фахівцями, перейняти деякі аспекти їх досвіду, використати свої знання та вміння з попередження агресії учнів у реальних обставинах. Саме у реальних життєвих ситуаціях студенти мають змогу творчо поставитися до виконання необхідних завдань, пов’язаних із здійсненням профілактики агресії у шкільному середовищі, водночас самостійно корегувати та збагачувати свої знання та практичні вміння.

Значну увагу слід приділяти розробці засобів підготовки студентів до профілактики агресії учнів. Так, враховуючи сучасні інноваційні технології та забезпечення студентів ВНЗ вільним доступом до інтернет-ресурсів (комп’ютерні класи, віртуальні бібліотеки ВНЗ, веб-сайти ВНЗ в Інтернеті, комп’ютерні читальні зали), доцільною є розробка електронних версій навчального матеріалу з використанням платформи Moodle, навчальних посібників, Інтернет-ресурс та ін.

Варто зазначити, що у процесі добору форм, методів та засобів професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до профілактики агресії учнів слід опиратися на основні вимоги кредитно-модульної системи організації навчального процесу та специфічні принципи кредитно-модульної технології навчання.  Окрім того, у процесі вибору форм та методів навчання студентів доцільно враховувати особливості навчальної дисципліни, рік навчання та рівень підготовки студентів, обсяг навчального матеріалу, обсяг годин, відведених на вивчення навчальної дисципліни, форму організації навчального процесу (денна, заочна).

Таким чином, загострення проблеми агресії у шкільному середовищі вимагає вдосконалення професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до профілактики агресії учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

С.І. Тафінцева

здобувач,  викладач кафедри педагогіки та психології

Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: taffinceva@gmail.com

Формування образу майбутньої професії  у підготовці вчителя початкових класів

Впродовж усього життя людина включається у різноманітні види діяльності, зокрема у навчальну, в процесі якої розвивається її індивідуальність, здатність незалежно мислити і поводитися, здійснюється підготовка до професійного життя.

У ряді досліджень (А.В. Биков, Т.І. Шульга та ін. ) виявлено, що у студентському віці посилюються інтеграційні моменти у формуванні образу майбутньої професії. Разом з цим у літературі (О.Б. Барабаш, А.І. Висоцький,    Н.М. Будрейка, Е.А. Пасніченко, Т.О. Тріфанова, С.М. Шингаєв та ін.) констатується певна недосконалість формування позитивного образу майбутньої професійної діяльності у сучасної молоді. Юнь, проявляючи професійні якості в процесі навчання, може не проявляти їх у професійній діяльності. Тому вивчення впливу процесу навчання на формування образу майбутньої професії у майбутніх педагогів початкової школи є актуальним питанням.

Формування образу майбутньої професії є важливою умовою у життєвому і професійному становленні людини. Це пов’язано з тим, що професія дає можливість людині задовольнити основну гаму своїх потреб, реалізувати себе як особистість. Аналізуючи ситуацію вибору професії, важливо зрозуміти, як об’єктивні передумови вибору трансформуються в особистісно значущі й активні спонукання, що спрямовують професійну діяльність. Особистість не просто реагує на конкретні умови, об’єктивні обставини, імпульси середовища, суспільства, а й співвідносить їх зі своїм індивідуальним життєвим досвідом.

У вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах проблемі формування професійної установки присвячено чимало наукових праць Н.Г. Алексєєв, В.В. Барабанова, А.П. Василькова, Д.Ю. Грищенко, Е.Ф. Зеєр, В.С. Ільїн, Є.О. Клімов, І.М. Ковчина, В.І. Крюкова, А.Р. Мусалаєв, Н.Г. Ничкало, Е.М. Павлютенков, Г.С. Помаз, М.С. Пряжніков, К.С. Чугунова, Н.В. Щеколдіна та ін. Теоретичні і практичні аспекти проблеми вибору професії, професійного самовизначення і становлення фахівця вивчали С.І. Вершинін, В.Е. Гаврілов, А.Е. Голомшток, Н.Н. Захаров, Р.Д. Каверіна, Є.О. Клімов, І.В. Кузнецова, А.К. Маркова, М.С. Пряжніков, Н.В. Самоукіна, В.І. Тютюнник, В.В. Чебишєва, С.Н. Чистякова, П.А. Шавір, В.Д. Шадріков, В.Н. Шубкін та ін. Автори довели, що формування позитивного образу майбутньої професії позначається на успішності й продуктивності професійної діяльності в подальшому, реалізації особистісних потенціалів і, як наслідок, задоволеності людиною своїм життям.

Свідоме відношення до майбутньої професії формується з орієнтацією людини на наявні в неї соціальні цінності. Якщо головним для людини єсуспільний престиж, то професія вибирається виходячи з існуючоїмоди, ступеня престижності професії в суспільстві. Більшість обираєпрофесію залежно від того, в якому ступені вона може забезпечитиїхнє матеріальне благополуччя.Інші обирають професію через інтерес до неї, який зумовленийабо її романтичністю, або навіяний літературою, або побаченимфільмом, або телепередачею. Буває, що такий вибір, заснований наповерхневому, зовнішньому враженні або підкріплений порадамибатьків, друзів, виявляється вдалим. Однак, романтика професіїдуже швидко зникає і залишається «сувора буденність», до якої людина не готова ні морально, ні фізично, ні за своїм психічним складом. Робота перетворюється для людини в катування, і вона змушена змінювати професію.

На формування образу майбутньої професії вчителя початкових класів може впливати певна сукупність чинників та обставин, але важливо, насамперед, брати до уваги, наскільки обрана діяльність відповідає схильностям і здатності людини. Взагалі на формування образу майбутньої професії педагога впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. Формування відношення до професійної діяльності можна розглядати як спробу професійного самовизначення, пов’язану з переходом до нового виду діяльності, оволодінням новими професійними знаннями, вміннями і навичками, адаптацією до нової професії через реконструкцію професійної «Я-концепції», що вже склалася.

Образ майбутньої професії як цілісна система знань про конкретну професію, що склалася в процесі теоретичної та практичної підготовки майбутнього вчителя початкових класів, виконує три основні функції:  1) інструмент пізнання професійного світу – його роль аналогічна ролі звичайних категорій, шляхом яких індивід описує, класифікує, пояснює події; 2) спосіб опосередкування поведінки – сприяє спрямуванню комунікації у групі, визначає цінності, що регулюють поведінку; 3) засіб адаптації подій, що відбуваються, до вже наявних, тобто сприяють збереженню картини світу, що склалася.

На нашу думку, образ майбутньої професії педагога визначається властивостями особистості, оскільки між відношенням і властивостями особистості є двосторонній зв’язок: властивості особистості впливають на особливості відношення до професійної діяльності.

Отже, виходячи з означеного вище, детермінантами формування образу майбутньої професії є: мотивація досягнення, самоефективність, локус контролю, оскільки дані характеристики передбачають ефективність майбутнього вчителя в професійній і навчальній діяльності.

Література

$11.                                    Адушинова А.Г. Выбор профессии: мотивационный аспект анализа /А.Г. Адушинова // Вестник Иркутского гос.технического ун-та. – Иркутск: Изд-во Иркутский гос.технический ун-т, 2009. – Т. 37. – №1. – С.225-229. Режим доступа :http: // files.zipsites.ru/books/psy/adushinova_489.

$12.                                    Батаршев А. Учебно-профессиональная мотивация молодежи / А.Батаршев. – М.: Academia, 2009. – 192 с.

$13.                                    Зеер Э. Ф. Психология профессий / Э.Ф.Зеер. – М.: Академический Проект, 2003. – 336 с.

$14.                                    Лукина В.С. Исследование мотивации профессионального развития / В.С.Лукина //Вопросы психологи, 2004. – №5. – С.25-32.

$15.                                    Павлова А.М. Мотивационный фактор в актуализации профессионально-личностного потенциала субъекта труда / А.М.Павлова// Мир психологии, 2005. – 1(41). – С.170-177.

С.В. Чернюк

викладач Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail:kgpa_nauka@ukr.net

Нормативно-правові засади участі студентської молоді

у діяльності молодіжних громадських об’єднань

У контексті сучасного демократичного розвитку України особливо актуальним є участь молоді у діяльності молодіжних громадських об’єднань, що значною мірою сприяє їхньому громадянському становленню, соціалізації, підвищенню політичної та правової культури, набуттю організаторських умінь і навичок, самореалізації, самовдосконаленню й формуванню багатьох інших суспільно значущих якостей як для особистості, так і для суспільства в цілому. Дослідники молодіжного руху (В. Головенько, Ю. Поліщук) вважають, що молодіжні громадські об’єднання мають виняткові можливості для самореалізації студентської молоді. Це спільноти, у яких студенти здійснюють пріоритетну, суспільно значиму діяльність, спрямовану на поліпшення життя членів об’єднання, у ході якої формуються уміння правової взаємодії та участі в соціальній творчості.

Основними перевагами залучення студентської молоді педагогічних закладів освіти до діяльності молодіжних громадських організацій є те, що добровільна участь у діяльності окремих молодіжних громадських організацій сприяє розвитку лідерських якостей, самопізнання, набуття організаторських умінь та навичок, формує активну громадську позицію; участь у діяльності молодіжних громадських об’єднань різного спрямування дає можливість краще розуміти специфіку роботи об’єднання чи організації, проблем, з якими вони стикаються, а отже сприятиме фаховому зростанню. Однак існують певні проблеми молодіжних структур, серед яких низька участь студентів у їх роботі; недостатня інформованість про діяльність молодіжних формувань, залежність від спонсорів та політичних партій.

Діяльність молодіжних громадських організацій в Україні регулюється системою законодавчо-нормативних актів і норм, на основі яких будуються відносини не тільки між учасниками об'єднань, а й між державою, інститутами соціалізації особистості. Впродовж 1990-х рр. і до сьогодні в Україні склались оптимальні умови для функціонування різноманітних молодіжних громадських об’єднань. Їх право на продуктивну діяльність визначено Загальною декларацією прав людини, Конституцією України, Законами України "Про об'єднання громадян", "Про молодіжні та дитячі громадські об'єднання", "Про сприяння соціальномустановленню та розвитку молоді в Україні" та ін.

У Загальній декларації прав людини статті 18-20 присвячені визначенню свобод людини: свободи думки, совісті, релігії, свободи переконань і вільне їх виявлення, свободу мирних зборів і асоціацій. Конституція України встановлює базові принципи, які визначають та гарантують існування громадських організацій, зокрема і молодіжних, в Україні (статті 36 та 37).

Право на об'єднання у громадські організації конкретизується у Законах України "Про об'єднання громадян" (1992 р.) і "Про молодіжні та дитячі громадські організації" (1999 р.). У Законі України "Про об’єднання громадян" визнано, що право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини. Держава повинна сприяти розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створювати рівні умови для діяльності їх об’єднань.

Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" подає визначення термінів, принципи утворення і діяльності молодіжних громадських організацій, визначає права засновників і членство у молодіжних організаціях, їх статус, права, участь у реалізації державної молодіжної політики, форми державної підтримки. Окремими статтями Закону передбачені форми, державної підтримки молодіжних громадських організацій, регламентується надання інформації про державну політику щодо молоді, сприяння у створені підприємств, установ, організацій, які надають послуги молоді або сприяють зайнятості молодих людей.

У Законі України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні" (2000 р.). подані такі терміни як молодь, молоді громадяни, неповнолітні, молода сім'я, соціальні служби для молоді. У документі визначено, що метою молодіжних громадських організацій є здійснення та захист своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших загальних інтересів. У статті 14 сказано, що держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських організацій. Молодіжні громадські організації мають право вносити до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді. Серед найважливіших прав молоді, які отримали законодавче визнання: право на освіту, культурний і фізичний розвиток, право на житло і право на об'єднання у громадські організації.

Отже, попри всі соціально-економічні негаразди, молодіжні громадські об’єднання визнані на законодавчо-нормативному рівні, що сприяє розвитку формувань різноманітного спрямування: політичних (молодий рух, соціалістичний конгрес молоді); соціально спрямованих (Українська студентська спілка, Асоціація правозахисних організаторів студентства); мистецьких (товариство "Лева", молодіжне товариство "Кіш", спілка творчої молоді України "Ліга Артіс"); виховних (Українська скаутська організація "Пласт", Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання "Сузіря"); релігійних ("Вертеп", Українська християнська ліга молоді); професійних (Союз аграрної молоді та ін.). Молодіжні громадські об’єднання відіграють важливу роль у професійному становленні студентської молоді оскільки сприяють формуванню політичної культури, активної громадської позиції, лідерських та організаторських якостей, сприяють вивченню українських традицій та культури, виступають "школою правової освіти".

О.М. Величко

асистент кафедри соціальної педагогіки

Бердянського державного педагогічного університету

  e-mail: olja-velichko@rambler.ru

Соціально-правовий захист учасників міжетнічної взаємодії 

як педагогічна проблема

На сучасному етапі розвитку українського суспільства відбувається активізація його політичних, економічних, соціальних можливостей, що спонукає розвиток інноваційних педагогічних ідей. Проблема виховання культури міжетнічних стосунків обумовлена процесами глобалізації життя, прагненням сучасної цивілізації жити в мирі та плідній взаємодії, створити спільну картину національного багатства різних культур та етнокультурних традицій, на основі ідей співпраці, толерантності та гуманізму.

Сучасна система виховання культури міжетнічних стосунків передбачає опанування системи нормативно-правових вимог на основі діючого законодавства та придбання молодим поколінням соціального досвіду, досягнення високої культури міжетнічних стосунків на основі врахування прав та свобод усіх учасників міжетнічної взаємодії, успадкування духовних надбань народів, що проживають поруч. Саме тому актуальною є проблема соціально-правового захисту учасників міжкультурної взаємодії, носіїв культури міжетнічних стосунків, створення і впровадження відповідної виховної системи на основі прогресивних народно-побутових традицій і національних звичаїв.

Ідеї виховання культури міжетнічних стосунків молоді знайшли втілення у Конституції України, Декларації прав національностей України, Законі України „Про національні меншини в Україні”, Законах України „Про освіту” та „Про загальну середню освіту”, Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття) та інших нормативно-правових актах.

Так, Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття") визначає, що набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, обумовлюється необхідністю реформування системи національного виховання [2].

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді зазначено, що ідеалом виховання в сучасних умовах виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення. Тому головною домінантою виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної та моральної життєвої позиції [4].

Концепція національного виховання має на меті визначення стратегії розвитку наскрізної системи виховання молодого покоління України, наповнення виховання гуманітарним змістом, котрий узгоджується кращими надбаннями цивілізації, безпосереднім розвитком людини і відповідає потребам її самореалізації та актуальним завданням відродження національної культури [3].

Процес розвитку української нації зумовлює актуальність громадянського виховання. В Концепції громадянського виховання особистості в умовах становлення української державності визначено, що для України, яка є поліетнічною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України, національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об'єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й вдосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства [1].

Отже, законодавство України забезпечує збереження етнічної ідентичності та культурної приналежності представників різних етносів, надаючи значні можливості для розвитку їх мови, культури, традицій тощо. Втім існуюче протиріччя між чинним законодавством та реальним дотриманням прав різних етносів на місцях вимагають реформування механізмів реалізації державної національної політики, головними завданнями якої є усунення чинників міжетнічної напруги і конфліктів, підтримання атмосфери толерантності, врахування етнокультурних особливостей суб’єктів поліетнічного соціуму у налагодженні міжетнічних стосунків. Вирішення проблеми соціально-правового захисту учасників міжкультурної взаємодії, носіїв культури міжетнічних стосунків, передбачає створення і впровадження відповідної виховної системи на основі прогресивних народно-побутових традицій і національних звичаїв, властивих конкретному етносу, його менталітету, традиціям, освіті й вихованню, способу життя, що відповідають проблемам, зумовленим історичним розвитком нашого суспільства, із дотриманням норм сучасного права, моралі та етики у ситуаціях поведінкового вибору.

Література

$11.                                    Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"). Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993р. №896. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1054.1093.0

$12.                                    Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. 19 квітня 2000р. Протокол №1-7/4-49 президії Академії педагогічних наук України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.irpin.com/viddil/v4/d1.htm

$13.                                    Концепція національного виховання / Рідна школа. – 1995. – № 6.

$14.                                    Концепція національно-патріотичного виховання. Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України 27.10.2009 № 3754/981/538/49. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/other/5397.

С.В. Черепінська

лаборант кафедри соціально-правового захисту населення

Національного  педагогічного університету імені М.П.  Драгоманова

e-mail: npu_kaf_spzn@mail.ru  skype: npu_kaf_spzn

Деякі аспекти законодавчого забезпечення щодо охорони здоров’я населення

Охорона здоров’я посідає одне з центральних місць у суспільстві. Провідна роль охорони здоров’я визначається економічним та соціальним добробутом суспільства. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У цьому конституційному приписі передбачено здоров’я як цінність та первинну і вихідну передумову життєдіяльності кожної людини. Тому з-поміж численних прав, котрі передбачає Основний Закон, можна виділити право людини на охорону здоров’я як таке, що гарантує її фізичне існування і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини.

Цезумовлюється положеннями Конституції України про те, що утвердження ізабезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Такийобов’язок покладається і на Конституційний Суд України як на одну ізскладових механізму державної влади, єдиний і незалежний органконституційної юрисдикції в Україні. До того ж права і свободи людини ігромадянина є основою конституціоналізму, неодмінними засадами новогоконституційного ладу, а їх захист – визначальним чинником приведення вдію правового механізму стримувань і противаг у здійсненні державноївлади в Україні. З огляду на ці фактори Конституційний СудУкраїни при вирішенні питань про конституційність законів, інших нормативно-правових актів, їх окремих положень, наданні офіційного тлумаченняКонституції і законів України зосереджує увагу насамперед на аспектах,які прямо чи опосередковано пов’язані із забезпеченням прав і свободлюдини і громадянина або можуть їх обмежити.

Право на життя на відміну від інших прав є визначальним. Це правогарантує недоторканість фізичного існування людини, оскільки життярозглядається як єдине і неподільне благо, яке не підлягає обмежувальнійоцінці і не допускає розпорядження ним ззовні. 

Практика діяльності органів конституційної юрисдикції свідчить, що їхроль є найбільш важливою у разі, якщо законодавством держави передбаченоправо громадянина на безпосереднє звернення до них за захистом своїхсуб’єктивних конституційних прав. 

Справжня соціальна сутність української держави має визначатися напрактиці. Наповнення соціалізації держави реальним змістом – справа всіх суспільних інститутів: держави, її органів, органів місцевого самоврядування,недержавних структур громадянського суспільства, людини і громадянина. Реалізація цього права залежить від організаційних, фінансових, правових, координаційних та інших форм діяльності держави. 

Проблеми охорони здоров'я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави. Охорона здоров’я визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із основних факторів національної безпеки країни (зокрема, у п. 6 ст. 92 Конституції України від 28 червня 1996 р., ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р., ст.7 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. тощо).

Закон України про «Основи законодавства України про охорону здоров’я», про правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні зазначає, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я та збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці,навчання, побуту й відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Даний нормативно-правовий акт регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до «Основ законодавства України про охо­рону здоров'я» держава гарантує: створення сприятливих для здоров'я умов життя; медичну допомогу; лікарську таємницю; звільнення від роботи на період хвороби; охоро­ну здоров'я матері і дитини; виплату допомоги через соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, народженням дитини і на час догляду за дитиною; забезпечує медичною допомогою вагітних жінок, новонароджених, дітей і підлітків; надає допомогу та пільги у здійсненні догляду за хворими дітьми і дітьми з де­фектами фізичного та психічного розвитку; здійснює кон­троль за охороною здоров'я дітей у виховних і навчаль­них закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці неповнолітніх.

Згідно з чинним законодавством держава розробляє та здійснює заходи медичного захисту і медичного забезпе­чення населення; забезпечує функціонування служби екс­треної медичної допомоги, медичну евакуацію потерпілих від надзвичайних ситуацій до лікувальних закладів та утворення невоєнізованих медичних формувань цивільної оборони; здійснює державний санітарний нагляд за станом продовольства й харчової сировини; визначає гранично допустимі дози опромінення людини, зараження радіацій­ними та отруйними речовинами продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу та ін.

Таким чином, механізм законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров’я все ж таки потребує удосконалення. Чинна нормативно-правова база не повною мірою відповідає вимогам сьогодення та не може належним чином врегулювати нові суспільні відносини, породжені плином часу.

На жаль, в Україні проблема законодавчого забезпечення права людини на охорону здоров’я, зокрема надання кваліфікованої допомоги, недостатньо вивчена, хоча зацікавленість нею науковців і практиків невпинно зростає.

А.П. Крентовська

вчитель-дефектолог Хмельницької спеціальної загальноосвітньої школи № 32

e-mail: ann19k@ukr.net

Соціально-правовий захист учнів з порушенням психофізичного розвитку спеціальної загальноосвітньої школи як психолого-педагогічна проблема

Прагнення України приєднатись до європейської спільноти, побудова громадянського суспільства й правової держави, гуманізація освіти – усе це в сукупності ставить на порядок денний питання про гарантії держави щодо забезпечення прав і можливостей дітей у нових макро- та мікросередовищах, які водночас мають сприяти успішній соціалізації молодого покоління завдяки дії різних соціальних інститутів: школи, сім’ї, товариства ровесників, неформальних груп тощо. Одним із виявів такої тенденції є повільне, але невпинне просування ідеї надання послуг для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, одну з груп яких складають діти з помірною та тяжкою розумовою відсталістю.

Відсутність альтернативної державної соціально-правової системи та відповідних правових знань у батьків школярів і вчителів призводить до виникнення таких проблем: по-перше, недостатньо забезпечена нормативно-правова база щодо аспектів дитинства; по-друге, багато правових актів “не спрацьовують”, не гарантуючи реалізації тих чи інших прав, що дає підставу говорити про порушення прав дітей-інвалідів.

Дитина з помірною та тяжкою розумовою відсталістю на сучасному етапі розвитку суспільства розглядається як особистість, яка має ті ж права, що й інші члени спільноти, але через особливості індивідуального розвитку їй необхідно надавати особливі освітні послуги.

Складні й різноманітні проблеми (економічні, культурні, соціальні, педагогічні, психологічні) супроводжують розумово відсталих дітей протягом усього життя, стосуються практично всіх сторін їх життєдіяльності та виховання. Так, постійно постають проблеми спілкування, організації дозвілля та відпочинку; реалізації творчих здібностей; набуття освіти як загальної, так і професійної; отримання інформації; медичної, психологічної, соціально-педагогічної допомоги; проблеми догляду, обслуговування в сім’ї або поза нею та ін.

Хоча вирішення більшості із цих проблем регламентоване законодавчими і нормативними актами, реалізація передбачених ними вимог гальмується у зв’язку із складною соціально-економічною ситуацією в країні. Реалії цієї ситуації у поєднанні з недосконалістю механізмів застосування законодавства призводять до того, що саме законодавче забезпечення цієї ділянки соціально-педагогічної роботи стало окремою проблемою.

Умовно існуючі проблеми можна поділити на кілька основних різновидів (проблеми, пов’язані з недоліками фінансового і матеріального забезпечення; проблеми інформаційного забезпечення; проблеми нормативно-правового забезпечення; проблеми освіти; проблеми спілкування), хоча в реальному житті більшість проблем переплітаються, діють у комплексі, є взаємопов’язаними, інколи – взаємообумовленими, такими, що підсилюють дію одна одної. Тому метою нашої статті є аналіз проблем соціально-правового захисту розумово відсталих дітей.

Проблеми нормативно-правового забезпечення. Вони пов’язані перш за все, не з відсутністю вітчизняної нормативно-правової бази, а з недосконалістю механізмів її застосування і забезпечення виконання вимог законодавства.

На цей час в Україні сформована державна система соціальної підтримки розумово відсталих дітей та їх сімей, яка базується на багатьох правових документах. Це такі документи: Стандартні правила щодо зрівняння можливостей інвалідів (резолюція ООН від 20.12.93); Конституція України (1996 р., ст. 3, 8, 24, 46); Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (1991 р.); Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (2001 р.); Конвенція про права дитини (1991 р.); Національна програма „Діти України” (1996 р.); Державна національна програма “Освіта/Україна ХХІ століття/ (1993 р.); Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991 р.; Постанова КМ України № 143 „Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів” від 23.03.1992 р.; Наказ Міністерства освіти України № 136 „Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” від 13.05.1993 р.; Наказ Міністерства праці, соціального захисту населення, освіти, фінансів України № 04-800 „Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми” від 11.03.1993 р.; Постанова КМ України „Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда” (1992 р.).

На основі вивчення й аналізу всіх зазначених вище правових документів було виявлено державні гарантії інвалідам з розумовою відсталістю та проаналізовано перешкоди для їх практичної реалізації: упереджене ставлення суспільства до людей із розумовою відсталістю, невизнання органами влади і громадськістю рівних прав таких людей; положення нормативних документів, за якими усі рішення щодо життя людини з розумовою відсталістю приймають фахівці, частково – родичі, які повністю виключають можливість особистого та сімейного життя для осіб з розумовою відсталістю; соціальна політика стосовно інвалідів, яка протиставляє сімейному вихованню догляд в інтернаті; недостатньо розроблена методична база надання соціальних, психологічних та педагогічних послуг інвалідам із розумовою відсталістю із застосуванням індивідуального підходу та орієнтації на автономне проживання інваліда в громаді; недостатня професійна компетенція працівників медико-соціальної експертизи, котрі здійснюють оцінку соціальних, психологічних та пізнавальних потреб інвалідів; консервативні підходи до освіти дітей та молоді із розумовою відсталістю, які не передбачають можливості ексклюзивного навчання та не враховують особливостей стану таких інвалідів; брак методичного забезпечення надання послуг; відсутність механізму компенсації послуг інтернатних закладів різних типів та різного підпорядкування, а саме: догляду, безкоштовного харчування, навчання, працетерапії, психологічної підтримки тощо з тим, щоб інвалід міг за рахунок заощаджених на інтернатному догляді коштів оплачувати послуги закладів на рівні громади; недостатнє методичне забезпечення та брак експертної підтримки процесу прийняття рішення і розробки нормативно-правової бази, через що законодавчі та нормативні акти неузгоджені; недосконалість механізму фінансування системи соціального обслуговування, орієнтоване на переважне фінансування інтернатних закладів.

Особливі потреби і обмежені можливості розумово відсталих дітей обумовлюють комплекс специфічних проблем освіти. Суб’єктивні оцінки батьків містять дорікання на недостатній рівень освітньої і виховної роботи у спеціальних закладах, нестачу спеціальних секцій для занять музикою, танцями, спортом, дитячих творчих гуртків, брак талановитих педагогів, незручне територіальне розташування спеціальних закладів освіти.

Проте, в цілому система спеціальної освіти спроможна забезпечити потреби сімей, які виховують розумово відсталих дітей, принаймні у кількісному аспекті, хоча поки що не ліквідовані перешкоди для легкого доступу дітей до мережі спеціальних навчальних закладів, що інколи пов’язано з недостатньою інформованістю батьків, територіальною віддаленістю потрібних закладів від місць помешкання і труднощами матеріального характеру.

Вирішення проблем дитячої інвалідності в процесі соціально-педагогічної роботи повинне відбуватися одночасно в двох напрямках. По-перше – це профілактика інвалідності, тобто комплекс заходів, спрямованих на її зниження за рахунок підвищення якості медичної допомоги та розширення мережі медико-генетичних закладів. По-друге – це соціальна реабілітація розумово відсталих дітей, а саме розвиток центрів реабілітації, приведення існуючої системи навчальних та виховних закладів у відповідність з об’єктивною необхідністю та діючими міжнародними нормативами з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду вирішення проблем розумово відсталих дітей та їх сімей.

Таким чином, ми розглянули проблеми життєдіяльності розумово відсталих дітей. Безперечно, вирішити одночасно ці проблеми неможливо, проте зменшити їхній тиск на життєдіяльність сім’ї з розумово відсталими дітьми можна. Сутність такого підходу полягає у залученні громади до процесу реабілітації, адаптації та інтеграції розумово відсталих дітей, які при відповідній підтримці державної політики, соціальних інновацій, громадських організацій і наявності нових технологій соціально-педагогічної роботи можуть стати основою повноцінної життєдіяльності розумово відсталої дитини та її сім’ї.

Своєрідність розвитку розумово відсталих дітей, звичайно, ускладнює про­цес виховання їхньої соціально-нормативної поведінки, але не знімає необхід­ності забезпечення розуміння учнями гуманної сутності і справедливості мора­льних норм суспільства, а також засвоєння і дотримання правових норм. Багато спеціальних шкіл нашої країни мають багатий досвід виховання учнів у цій най­важливішій сфері їх соціалізації.

Таким чином, створення і науково-методичне осмислення проблеми самоадвокатування осіб з розумовою відсталістю, а отже і вироблення та видання відповідних рекомендацій для педагогів та батьків – справа майбутнього, оволодіння змістом сучасних найголовніших офіційних документів яких дасть можливість корекційним педагогам, соціальним працівникам, батькам ефективно захищати права розумово відсталих дітей та інших категорій інвалідів. Глибоке і самостійне вивчення оригінальних текстів сприятиме розвиткові правосвідо­мості самих вихователів, що є необхідною умовою для її формування і корекції у вихованців спеціальної загальноосвітньої школи.

Література

$11.                                    Ковчина І.М. Основи соціально-правового захисту особистості: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «соціальний педагог»/ за заг.ред. докт.філос.наук, проф. А.О. Ярошенко. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2011. – 297с.

$12.                                    Особливі діти в закладі і соціальному середовищі: Навчальний посібник. / О. В. Гаврилов.– Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. – 308 с.

$13.                                    Соціально-правовий захист дітей з вадами розумового розвитку. Навчальний посібник. / Відп. ред. Андрусишин Б.І., Синьов В.М.  - К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 2007.

$14.                                    Сорочинський Т.В., Арсенова Л.А. "Особливий" дитина в центрі уваги. / / Корекційна педагогіка. - 2006. - № 5, с.68 - 70.

$15.                                    Технології соціальної роботи з дітьми, що мають відхилення у розвитку у сучасних умовах. Програма підвищення кваліфікації. - М. Сочі. - 2002.

Р.А. Голубйовська

магістр Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: ruslanagolubiovska31@mail.ru

Формування основ інформаційної культури майбутнього вчителя початкової школи як пріоритетне завдання сучасної вищої школи

Кінець XX століття відзначився інтенсивним розвитком та впровадженням в усі сфери життя суспільства інформатики. Це проявилось в інтенсивному вдосконаленні засобів обчислювальної техніки та техніки зв’язку, у появі нових та у подальшому вдосконаленні існуючих інформаційних технологій, а також у реалізації прикладних інформаційних систем [1].

На сьогоднішній день Україна, незважаючи на скрутне економічне становище, робить рішучі кроки до влиття в Світовий інформаційний простір, вбачаючи одним з головних пріоритетів – інформатизацію освіти, як запоруку майбутнього інтелектуального потенціалу нації.

Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження сучасних новітніх інформаційних технологій в Україні [2, с.100].

Інформатизація освіти вимагає відповідності професійної підготовки вчителів сучасному рівню інформатизації суспільства. Тому однією з глобальних цілей інформатизації освіти є підготовка вчителів, які володіють високим рівнем інформаційної культури, готові застосовувати інформаційно-комунікаційні технології  у навчально-виховному процесі й управлінні освітою, беруть активну участь у процесі інформатизації освіти.

Проблемою формування основ інформаційної культури майбутнього вчителя початкової школи займалися такі науковці як А.М. Коломієць, В.М. Кухаренко, Л.Л. Макаренко, О.О. Михайлишин, С. Онопченко,  В.М. Резніков та ін. Також ця проблема озвучена у Законі України «Про освіту» та у Законі України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”.

Інформаційна культура вбирає в себе знання з тих наук, які сприяють її розвитку і пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика, інформатика, теорія інформації, логіка, математика, програмування, теорія проектування баз даних тощо). Невід’ємною частиною інформаційної культури є знання нової інформаційної технології та вміння застосовувати її як для автоматизації рутинних операцій, так і в неординарних ситуаціях, що вимагають нетрадиційного творчого підходу [4].

Бурхливий розвиток науки і техніки зумовлює швидкі темпи зростання обсягу знань, якими повинна оволодіти людина для своєї повноцінної та плідної життєдіяльності в сучасному інформаційному суспільстві. Тому формування у студентів основ інформаційної культури, достатніх для впевненого й ефективного використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у власній професійній діяльності та повсякденному житті, стає сьогодні одним з актуальних завдань вищої школи. Саме система освіти повинна давати йому необхідні знання про інформаційне середовище; формувати інформаційну культуру й інформаційний світогляд, засновані на розумінні визначальної ролі інформації та інформаційних процесів у природних явищах, житті людського співтовариства, нарешті, діяльності самої людини [5].

Для освітніх закладів організація інформаційної освіти та підвищення інформаційної культури особистості є проблемою першорядної важливості, а самі викладачі стають ключовими постатями, від яких у першу чергу залежить справа реального підвищення рівня інформаційної культури молоді, котра навчається.

Формування  основ інформаційної  культури  педагога  передбачає опанування спеціальними знаннями,  уміннями  і  навичками.  Підготовка  педагогів  повинна забезпечити  цей  обсяг знань, умінь та навичок, що надасть можливість ефективно використовувати у навчальному  процесі  інформаційно-комунікаційні  технології.

Накопичений  досвід  надав  можливість  виокремити  групу  знань, умінь і навичок,  які пов’язані  з  формуванням  інформаційної  культури  майбутніх учителів початкових класів.  До  них  ми віднесли такі знання, уміння й навички, як: працювати в операційній системі та у файлових менеджерах; працювати  з  прикладними  програмами (текстовим  та  графічним редактором,  редактором  електронних  таблиць,  програмою  для  створення презентацій); використовувати  програми  автоматизації  роботи  з  інформацією (комп’ютерного розпізнавання тексту й автоматичного перекладу текстів); використовувати  інформаційно-комунікаційні  технології  навчання  з дотриманням  основних  санітарних  вимог,  режиму  безпечного  використання комп’ютерів і вимог режиму таємності; використовувати навчальні,  інформаційні та  ігрові програми на лазерних компакт-дисках; підключати Інтернет і працювати з браузерами; знаходити  необхідну  інформацію (інформаційна  система WWW, електронні бібліотеки, бази даних); створювати  нові  засоби  навчання  на  базі  інформаційно-комунікаційних технологій [6, с.25].

Таким чином перехід освітніх процесів до якісно нового, більш досконалого і результативного рівня дає змогу майбутнім вчителям початкових класів, отримувати набагато більше корисних і важливих для фахової діяльності знань, навичок і умінь.

Література

$11.                                    Рєзніков В.М. Тенденції прискорення інформатизації освіти в україні / В.М. Рєзніков [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу: http://univd.edu.ua/index.php?id=325&lan=ukr

$12.                                    Кухаренко В. М. Дистанційне навчання. Умови застосування: посібник /  В.М. Кухаренко, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротенко Н.Г.; за ред. В.М. Кухаренка. – Харків, 2001. – 282 с.

$13.                                    Коломієць А.М.  Інформаційна  культура  вчителя  початкових  класів: монографія  / А.М. Коломієць. – Вінниця: ВДПУ, 2007. – 379 с.

$14.                                    Про освіту : Закон України №1060-XII  [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_00/part_

1.html. – Зі змінами ;ост. ред. 11 черв. 2008р.

$15.                                    Онопченко С.  Проблема формування інформаційної культури майбутніх інженерів-педагогів  / С. Онопченко [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pippo /2009_2/Onop.htm

$16.                                    Михайлишин О.О. Інформаційні вміння як складові інформаційної культури викладача оперативно-тактичного факультету / О.О. Михайлишин // Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. – 2010. - №5. – С. 21-32.

Ю.В. Грищук

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

e-mail: asthma@ukr.net

Творча обдарованість учнівської молоді як соціально-педагогічна проблема

В сучасній соціально-педагогічній теорії та практиці особливої значущості набуває проблема соціальної підтримки обдарованої учнівської молоді, створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей. Зазначені завдання задекларовано  в Указі Президента «Про заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарованих і талановитих дітей та молоді» (від 30.09.2010р.), законах України «Про основні засади державної підтримки обдарованих дітей та молоді на Україні» (від 01.01.2005р.), «Про освіту» (від 23.05.1991), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (від 21.06.2001р.), «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (від 05.02.1993р.), «Про охорону дитинства» (від 26.04.2001р.), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (від 17.04.2002р.), Концепції державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006 – 2010 роки (від 12.04.2006р.), Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (від 19.04.2000р.). У цих важливих державних документах робиться наголос на тому, що навчання й виховання обдарованої учнівської молоді є надзвичайно важливими для створення підґрунтя розвитку інтелектуальних та творчих ресурсів суспільства будь-якої держави, зокрема України.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що проблемі обдарованості приділялося багато уваги психологами та педагогами (Г.С. Костюк, В.А. Крутецький, Я.О. Пономарьов, В.А. Роменець, Б.М. Теплов, Д.Б. Богоявленська, В.М. Дружинін, С.Д. Максименко, М.М. Поташник та ін.); ідея дослідження природи обдарованості на основі аналізу творчого розвитку людини знайшла своє відображення в концепціях творчої обдарованості таких авторів, як О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, Дж. Гілфорд, А. Торренс, К. Тейлор та ін.; розвиткові обдарованості на різних вікових етапах присвячені дослідження О.І. Кульчицької, І.Я. Лернера, Р.О. Пономарьової, О.Л. Музика, Н.С. Лейтес. Соціально-педагогічними проблемами підтримки, адаптації і розвитку обдарованих дітей та молоді займалися А.Й. Капська, І.Д. Звєрєва, І.В. Козубовська, Л.І. Міщик, І.І. Мигович, О.П. Пічкар, Н.Н. Романова, С.В. Толстоухова та ін., засади формування обдарованої особистості в системі виховної роботи загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів досліджували Г.О. Балл, С.О. Сисоєва, Б. Бітінас, В.Г. Кузь, Т.І. Сущенко та ін.

Науковими дослідженнями американських вчених (П.Торренса, Дж. Гілфорда, Ф. Баррона, К. Тейлора) в галузі психології творчості було доведено існування особливого виду обдарованості – творчої. В одній із своїх статей у журналі «Дослідження творчих здібностей» (CreativityResearchJournal) П. Торренс визначив творчість як виникнення чуттєвості до проблем,  недоліків,  прогалин у знаннях, відсутності елементів дисгармонії, а творчу обдарованість – як здатність до творчої самореалізації в різних сферах життєдіяльності. Крім того, психолог вказує на те, що творча обдарованість не пов’язана однозначно з інтелектом, «… як би ми виявляли обдарованих дітей на основі тестів на інтелект, то ми б відсіяли 70% найбільш творчих із них» [5].

Значну цінність в теоретичному плані здійснює концепція творчої обдарованості О.М.  Матюшкіна (1989).  Творчу обдарованість учений розглядає як інтегративну структуру, що проявляється на всіх рівнях індивідуального розвитку і включає основні компоненти:  домінуючу роль пізнавальної мотивації,  дослідницьку творчу активність,  можливість досягнення оригінальних рішень,  можливість прогнозування і передбачення, здібність до створення ідеальних еталонів, які забезпечують високі естетичні,  моральні,  інтелектуальні оцінки. Отже, на думку дослідника, будь-яка обдарованість – творча: немає творчості – немає обдарованості [3]. В свою чергу, обдарованість, талановитість необхідно пов’язувати з особливостями власне творчої діяльності,  проявами творчості, функціонування «творчої людини». В свою чергу, В.О. Моляко трактує творчу обдарованість як здатність особистістю успішно розв'язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж за наявності "простих" творчих здібностей [4]. Досліджуючи структуру творчої обдарованості, вчений виокремлює шість її основних параметрів, а саме: сферу реалізації обдарованості, її переважаючий тип; вияви творчості; вияви інтелекту; динаміку діяльності; рівні досягнень; емоційну забарвленість.

Важливим питанням у вивченні творчої обдарованості є систематизація видів творчої обдарованості, яка визначається критеріями, покладеними в основу класифікації [1]. Серед критеріїв виокремлення видів творчої обдарованості можна назвати наступні: «вид діяльності» – виділення видів творчої обдарованості здійснюється в межах основних видів діяльності. При цьому враховуються різні психічні сфери, відповідно певні рівні психічної організації та ступінь їх участі (беручи до уваги якісну своєрідність кожного з них); «ступінь сформованості», що дозволяє диференціювати актуальну і потенційну творчу обдарованість; «форма прояву». В даному випадку йдеться про явну творчу обдарованість і приховану обдарованість; «за широтою прояву в різних видах діяльності» виділяють загальну і спеціальну творчу обдарованість; «особливості вікового розвитку» можна диференціювати на ранню та пізню творчу обдарованість.

З точки зору всіх представлених вище критеріїв класифікації видів обдарованості може бути оцінений будь-який індивідуальний випадок творчої обдарованості. Таким чином, творча обдарованість стає за своїм характером багатовимірним явищем, її прояви залежать від віку і характеризуються значною індивідуальністю, що визначається виключно своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. Для педагога-практика це дає можливість і в той же час необхідність більш широкого ставлення до проблеми своєрідності прояву творчої обдарованості у конкретного учня.

Література

1. Богоявленская М. Дар богов, или все дети талантливы: школьные проблемы одаренных детей / Марина Богоявленская // Шк. психолог. – 2004. – 8-15 ноября (№ 42). – С. 12-13.

2. Здібності,  творчість,  обдарованість:  теорія,  методика,  результати досліджень  / За  ред.  В.О. Моляко,  О.Л. Музики.  –  Житомир:  Вид-во  Рута, 2006. – 320 с.

3. Матюшкин А. М. Концепция творческой одаренности // Вопросы психологии. – 1989. – № 6. – С. 29–33.

4. Моляко В.О. Актуальні соціально-психологічні аспекти обдарованості // Обдарована дитина. – 1998. – №1. – С. 4-5.

5. Torrance E.P. Guiding creative talent.-N.Y., 1962. - 136 p.

М.М. Землянко

магістр Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: vidmasy@ukr.net

                                                                                                                         

Формування професійно-педагогічної компетентності

майбутнього вчителя початкової школи: теоретичний аспект

Освіта є соціальним інститутом, через який проходить кожна людина, набуваючи при цьому рис особистості, фахівця, громадянина. Завдяки діяльності вчителя реалізується державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку науки, техніки, культури і формування людини майбутнього. Все це актуалізує проблему формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя початкової школи.

Науковцями проведено низку досліджень, у котрих розглядалися різні аспекти зазначеної проблеми, а саме: визначення закономірностей формування професійно-важливих рис особистості педагога та супровідних ефективному здійсненню професійної діяльності його психічних властивостей і стану (І.Г. Безуглов, Н.І. Дідусь, Т.С. Казимірська та ін.); шляхи і засоби становлення педагогічної майстерності (Н.В. Гузій, І.А. Зязюн та ін.); структура і зміст окремих компонентів професійної компетентності (Л.Ф. Ващенко, Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін та ін.). Формуванню професійної компетентності майбутнього вчителя присвячені праці таких вчених, як Є.С. Барбіна, Ф.Н. Гоноболін, Г.О. Нагорна та ін.

Згідно з Н.Є. Мойсеюк, поняття «компетентність» (лат. сompetens – відповідний, здібний) – це коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі [3, с. 145].

«Компетентність» визначає рівень професіоналізму особистості, а її досягнення відбуваються через здобуття нею необхідних компетенцій, що є метою професійної підготовки фахівців. Під компетенцією розуміється сукупність взаємозалежних якостей особистості (знання, уміння, навички, способи діяльності), необхідних для якісної продуктивної діяльності. Отже, компетентність – це оволодіння компетенціями.

Аналіз визначень професійно-педагогічної компетентності дає змогу стверджувати, що дане поняття є системою наукових знань, інтелектуальних та практичних умінь і навичок, особистісних якостей і утворень, яка при достатній мотивації та високому рівні професійності психічних процесів забезпечує самореалізацію, самозбереження та самовдосконалення особистості педагога в процесі професійної діяльності.

Д.О. Левада зазначає, що професійно-педагогічна компетентність вчителя початкових класів є складною багаторівневою стійкою структурою його психічних рис, що формується внаслідок інтеграції досвіду, теоретичних знань, практичних умінь, значущих для вчителя особистісних якостей і має окреслені суттєві ознаки (мобільність, гнучкість і критичність мислення) [2].

Основними структурними елементами педагогічної компетентності є: теоретичні педагогічні знання (передбачають зміст психолого-педагогічних знань, які визначені навчальними програмами), практичні вміння (полягають у наявності в майбутнього вчителя аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних, організаційних, комунікативних, перцептивних умінь, а також умінь педагогічного спілкування), особистісні якості педагога.

Педагогічна компетентність інтегрує різні види компетенцій, які розкривають загальні здатності педагога в різних сторонах педагогічного процесу. А саме: пізнавально-інтелектуальна, діагностична, проектувальна, організаторська, прогностична, інформаційна, стимулююча, оцінно-контрольна, аналітична, психологічна, соціальна, громадянська, комунікативна, рефлективна, творча, методична, дослідницька компетенція та ін. [2].

Формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього учителя початкових класів ми розглядаємо як процес оволодіння стійкими, інтегрованими, системними знаннями з педагогіки, психології та методики викладання, уміння застосовувати їх у нових, нестандартних ситуаціях, розвиток особистісних якостей і властивостей, що забезпечують особистості здатність до продуктивної професійної діяльності.

Отже, метою формування професійно-педагогічної компетентності є забезпечення належної професійної підготовки випускника в умовах ступеневої освіти та його конкурентоздатності на ринку освітніх послуг.

Багато науковців та дослідників працюють над пошуком ефективних засобів формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя, зокрема М.В.Борисенко виділяє такі: професійна орієнтація студентів, створення для них ситуації свідомого вибору професії з урахуванням реальних потреб економіки у фахівцях певного профілю та рівня підготовки; використання засобів масової інформації з метою висвітлення кращого педагогічного досвіду; науково-методичне забезпечення підготовки майбутніх вчителів початкових класів [1].

Ми виділили такі засоби формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя початкових класів: використання інноваційних технологій навчання; професійне спрямування науково-дослідної роботи майбутніх учителів початкових класів; формування професійно-педагогічної компетентності у процесі педагогічної практики.

Подальша робота над даною проблемою буде спрямовання на дослідження ефективності зазначених вище засобів у процесі підготовки майбутнього вчителя початкових класів.

Література

1. Борисенко М. В. Засоби формування професійної компетентності та виховання соціально-мобільної особистості / М. В. Борисенко [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://osvita.ua/school/lessons_summary/upbring/33147/.

2. Левада Д. О. Проблеми формування професійної компетентності майбутніх учителів / Д. О. Левада [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pfto/2011_20/files/P2011_34.pdf.

3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навчальний посібник / Н.Є. Мойсеюк. – К., 2007. – 656 с.

В.С. Кабанець

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

e-mail: zyriko@gmail.com

Місце громадських дитячих та молодіжних організацій

у реалізації державної молодіжної політики

Ознакою будь-якого сучасного громадянського суспільства є наявність громадських утворень та об'єднань, які діють як системи вільних соціальних форм життєдіяльності людей.

Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією [3] та законодавством України, а саме Закону України «Про громадські об'єднання» [2]. Даний закон надає широкі права зареєстрованим об’єднанням громадян для здійснення ними цілей і завдань, визначених у статутних документах, якщо вони не мають протиправний характер.

В Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні (15.12.1992 р.) під державною молодіжною політикою розуміється «системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України» [4].

На сьогодні створено систему державних органів, які опікуються вирішенням проблем молоді, в тому числі й молодіжного руху. На рівні центральних органів державної влади механізм формування та здійснення молодіжної політики включає Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Комітет Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту (і зокрема: Відділ співпраці з молодіжними організаціями та Відділ соціально-правового захисту дітей та співпраці з дитячими громадськими організаціями) [4].

За М. Головатим, підтримка державою, її органами на місцях молодіжних організацій може здійснюватись матеріально, організаційно, а також в результаті: звільнення молодіжних організацій, створюваних ними підприємств, установ тощо. від оподаткування; безоплатної передачі організаціям будинків і споруд, матеріальної бази, необхідної їм для роботи з дітьми та молоддю; звільнення молодіжних організацій від внесення плати за користування землею (місце розташування споруд, які належать молодіжним організаціям); надання молодіжним організаціям на вигідних умовах різних видів кредитів та субсидій; створення молодіжним організаціям сприятливих умов для здійснення обміну, співробітництва з молодіжними організаціями інших країн. У свою чергу, до механізмів та інструментів впливу дитячих та молодіжних громадських організацій на владу теоретично можливо віднести: офіційні листи від громадських організацій органам влади; знання законодавства та вимога його дотримання; побудова коаліцій впливу з молодіжних та дитячих громадських організацій; створення молодіжних дорадчо-консультативних органів при виконавчій владі та органах місцевого самоврядування; особисті позитивні контакти з представниками виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; створення позитивного іміджу організації в органах влади; робота з засобами масової інформації; робота одночасно з різними гілками влади: виконавчою, представницькою та судовою; здійснення впливу на конкретного державного службовця, а не на всю владу в цілому [1].

Різноманітні об'єднання допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Тому соціальний педагог у своїй роботі повинен використовувати громадські молодіжні об'єднання для розкриття та реалізації творчого та професійного потенціалу молоді.

Література

$11.                                    Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — 504 с.

$12.                                    Закон України «Про громадські об'єднання» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013.

$13.                                    Конституція УкраїниВідомості Верховної Ради України (ВВР), 1996.

$14.                                    Лісовець О. В.  Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України. Навчальний посібник. – Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2009. – 233 с.

А.В. Кліменкова

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Сучасне правове забезпечення осіб з інвалідністю  на достатній життєвий рівень

Право на достатній життєвий рівень - одне з соціально-економічних прав людини. Гідний рівень життя особи та його конституційна гарантія “право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” закріплено у ст. 48  Конституції України.

На жаль, група суспільства, до якої належать люди з інвалідністю та люди, котрі мають обмежені можливості щодо роботи й нормального способу життя, постійно збільшується. Багато хто з них потребує особливих, дещо специфічних умов проживання, обслуговування та праці, які дадуть їм змогу почуватися повноцінними членами суспільства  та хоча б частково матеріально забезпечувати себе. 

Сьогодні в нашій державі  проживає близько 2 мільйонів 600 тисяч українців з особливими потребами. Проте ця цифра не зовсім достовірна, оскільки багато людей з інвалідністю з суб’єктивних причин не отримують офіційного статусу інваліда. У повсякденному житті чи не кожен інвалід в Україні стикається з безліччю перешкод: порушуються  права на достатній життєвий рівень, на працю та належні її умови, охорону здоров’я,  забезпечення протезно-ортопедичною продукцією, житлом тощо [2, с.38].

Зазначена проблема становить предмет зацікавлення багатьох науковців, а саме: О.Кушніренко, І.Лукашук, В.Мацокін, Е.Лібанова, О.Базилюк, які здебільшого акцентують свою увагу на правових аспектах реалізації права осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень.        Метою статті є аналіз забезпечення реалізації права інвалідів на достатній життєвий рівень, виокремлення основних проблем у цій сфері та окреслення шляхів їх вирішення.         У  ст. 25 Загальної декларації прав людини зазначено: "Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї».                                                                   Декларація про права інвалідів від 9 грудня 1975 р., стала основою та керівництвом для захисту прав інвалідів. Декларація наголошує, що інваліди мають право на економічне та соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень, на одержання і збереження за собою робочого місця або на заняття корисною, продуктивною і нагороджуваною діяльністю [1].               Гарантії цього права також особливо виділені у статті 28 Конвенції про права інвалідів. Відповідно до Конвенції визнається  право  інвалідів  на  достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей,  що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя. Визнається  право  інвалідів  на  соціальний захист  і  на користування цим правом. Держави вживають належних заходів  для  забезпечення  та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів [3]: із  забезпечення  інвалідам  рівного  доступу до отримання чистої води та із забезпечення доступу  до  належних  і  недорогих послуг,  пристроїв  та  іншої  допомоги  для  задоволення  потреб, пов'язаних з інвалідністю; із забезпечення інвалідам та їхнім  сім'ям,  що  живуть  в умовах  убогості, доступу до допомоги  з  боку  держави,  зокрема  належного навчання, консультування, фінансової допомоги  та  тимчасового патронажного догляду; із забезпечення інвалідам доступу  до  програм  державного житла; із забезпечення інвалідам доступу до пенсійних допомоги та програм.        

Право інвалідів на достатній життєвий рівень повинен включати: право на достатнє харчування, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування; право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до існування із незалежних від особи обставин; право на постійне покращення умов життя.

Задовільний рівень життя для інвалідів має включати і гарантовану зайнятість,  оплату  праці,  матеріальну забезпеченість сімей. Потрібно, щоб особи з обмеженими можливостями користувалися матеріальними та культурними благами, задовольняли власні інтереси  у цих сферах.    

Держава має забезпечити  такий набір соціальних благ, які б відповідали  функціональним потребам людини та забезпечили  її всебічний  розвиток та можливість повноцінної життєдіяльності.                                                                            

Основним завданням держави є надання  видів  послуг на такому рівні, щоб вони забезпечували збереження гідного рівня життя та гарантували його високу якість. Соціальна підтримка осіб з обмеженими можливостями, які потребують державної допомоги, повинна бути достатньою і мати адресний характер. Органи державної влади мають забезпечити належне фінансування найнагальніших потреб інвалідів, передусім – надання кваліфікованої медичної допомоги, придбання ліків, засобів реабілітації, пересування тощо.

Література

$11.                                    Декларація про права інвалідів. - Електронний ресурс. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_117

$12.                                    Комарова Н.М., Левін Р.Я., Вакуленко О.В. Інвалідність як соціальна проблема сучасного українського суспільства. – Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C. 38-45.

$13.                                    Конвенція про права інвалідів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_g71

$14.                                    Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради  УРСР (ВВР). – 1991. – № 21. – 252с.

$15.                                    Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів.  Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 48/96, прийнята на сорок восьмій сесії Г А ООН – 40 с.

А.С. Ковальова

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Шляхи формування професійної культури

соціальних працівників-правозахисників в умовах університету

Сучасний стан розвитку суспільства в Україні характеризується формуванням професійної культури майбутнього спеціаліста, включаючи вітчизняні традиції духовності та гуманізму з новим мисленням, яке зумовлене процесами глобалізації.

Професійна підготовка майбутнього соціального працівника значною мірою залежить від того, наскільки індивідуально-психологічні особливості фахівця відповідають вимогам професії, наскільки повно особистість сприймає вимоги, цінності, традиції, норми і правила поведінки, відпрацьовані під час навчання, зорієнтованому на сприяння особистості в задоволенні її потреб та реалізації можливостей в усіх сферах життєдіяльності для успішної адаптації до умов і вимог сучасного суспільства. У зв'язку з цим зростає увага до професійної підготовки фахівців із соціальної роботи.

Високий ступінь відповідальності за прийняття рішень, інтенсивний вплив стресових факторів у процесі взаємодії з клієнтом, що має особливі потреби та складні життєві обставини, зумовлює загрозу професійних ризиків у соціальній роботі, а тому вимагає від нього певних професійно важливих якостей, високого рівня особистісної зрілості та професійної культури. Вищезазначене свідчить про актуальність дослідження основних шляхів, засобів та умов формування професійної культури майбутніх соціальних працівників у процесі їх якісної професійної та особистісної підготовки у вищому навчальному закладі.

Вивченню професійної культури майбутніх фахівців різних професій присвячені праці А.О. Деркача, Л.С. Колмогорової Є.О. Клімова,  Г.І. Марасанова, Г.О. Балла, О.Г. Видри.

Питання, пов'язані з особистісно-професійним розвитком соціальних працівників, висвітлюються в дослідженнях Є.І. Холостової, А.Й. Капської, О.Г. Карпенко, І.Д. Звєрєвої, І.І. Миговича, Т.В. Семигіної.

Залежно від об'єкта, з яким співвідноситься культура, виділяють культуру всього суспільства, певної професійної групи та культуру окремої особистості. Ми розглядаємо поняття культури як рівень оволодіння певною галуззю знань чи діяльності в суб'єктивному розумінні - тобто як особистісне утворення, системи норм і цінностей, спосіб життя, ступінь досконалості в розвитку відповідної професійної та особистісної сфери конкретної людини.

На основі досліджень В.А. Нікітіна, А.О. Деркача, Л.С. Колмогорової,      В.В. Рибалки, А.Й. Капської, О.Г. Карпенко виокремлює основні складові професійної культури майбутнього соціального працівника-правозахисника, якими є: професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-почуттєвий компоненти. Слід враховувати, що ці компоненти професійної культури в цілому взаємопов'язані, а міжкомпонентні зв'язки взаємообумовлені [5].

При цьому необхідно враховувати наступне [2]: процес формування професійної культури включається в загальну систему професійної підготовки майбутнього соціального працівника та охоплює роботу за інтересами у позанавчальній діяльності; формування професійної культури має здійснюватися цілеспрямовано, постійно і систематично.

Для підвищення ефективності процесу формування професійної культури майбутніх соціальних працівників-правозахисників, на нашу думку, необхідно забезпечити наступні організаційні та психолого-педагогічні умови: 1) формування внутрішньої мотивації, потреби, стійкої установки саморозвитку професійної культури; 2) фасилітація процесів усвідомленого активного професійно спрямованого навчання; 3) комплексне використання інноваційних педагогічних технологій та інтерактивних методів навчання на заняттях з професійно орієнтованих дисциплін; 4)  оптимізація міжособистісних взаємин у системі «студент-викладач»; 5) поєднання навчальної та позааудиторної діяльності для розвитку структурних компонентів професійної культури в органічній єдності.

Таким чином, професійна культура у загальному тлумаченні - це сукупність спеціальних теоретичних знань, практичних умінь та навичок, пов'язаних з конкретним видом праці, а також професійно-етичних якостей, що відповідають вимогам до представника професії. У контексті теми дослідження професійну культуру соціального працівника-правозахисника слід розглядати як інтегральну якість особистості соціального працівника, що є передумовою його ефективної професійної діяльності та метою професійного самовдосконалення.

Література

1. Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала. - М.: Издательство Московского психолого- социального института. - Воронеж: НПО «МОДЭК», 2004. - 752 с.

2. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчально-методичний посібник. - К.: УДЦССМ, 2001. - 220 с.

3. Карпенко О.Г. Професійне становлення соціального працівника: Навчально-методичний посібник. - К.: ДЦССМ, 2004. - 164 с.

4. Колмогорова Л.С. Становление психологической культуры школьника // Вопросы психологии. - 1999. - № 1. - С. 83-91

5. Розвиток психологічної культури учнівської молоді в системі неперервної професійної освіти: Навчально-методичний посібник / За ред. В.В. Рибалки. - К.: ІПППО України, 2005. - 298 с.

І.М. Ковальчук

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

e-mail: difficulty@i.ua

Превенція насильства у сім’ї як соціально-педагогічна проблема

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українсь­ким суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів на­сильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Ук­раїні.

Статистика показує, що 30 – 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 – 49% сім'ях має місце насильство над дітьми [1]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття, то прак­тично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорсто­кості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімей­не насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому.

За останні десятиліття спостерігається активний психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (досліджен­ня Ю. Якобова, Н. Лавриненко, М. Московок, О. Балакірєвої). Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висв­ітлено в працях А. Бондаровсько, Т. Говорун, О. Кікіпежді, І. Трубавіної, М. Ліборакіної, О. Бондарчука та ін.

Сімейне насилля – це форма дест­руктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в цілісно-нормативній сфері індивідів. Насил­ля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально-психологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні [2].

І.М. Трубавіна та Н.А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї: сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй­няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя­ми праці та права розпоряджатися ресурсами; громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків над сексуальністю, мобільністю та працею жінок; держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри­мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому права людини повинні захищатися па трьох рівнях: на макрорівні суспільства через міжнародні та національні законо­давчі акти; на мезорівні  – через громади завдяки місцевим традиціям, інфор­мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві; на мікрорівні – рівні окремої особи, родини через самооборону, захист соціальним педагогом, членами сім'ї [1].

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстоко­му ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на ви­сокі стандарти фізичного і психічного здоров'я

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора [3].

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціаль­них працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

Фізичне насильство   умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести чи призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та гідності.

Сексуальне насильство протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство   вплив одного з членів сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, чим навмисно формують емоційну невпевненість дитини, нездатність захистити себе; завдавання шкоди її психічному здоров’ю.

Економічне насильство  умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Медичне насильство– недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одер­жанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'я­зування субстанції, що призводять до звикання і залежності [3].

Зміст соціально-педагогічної діяльності спрямованої на вирішення проблеми сімейного насильства, можна презентувати як сукупність чотирьох основних елементів: а) профілактика сімейного насильства; б) робота із сім’ями та окремими категоріями, де сукупність макро- та мікрофакторів створює/може створити підвищений ризик жорстокого поводження; в) надання підтримки та допомоги жертвам, свідкам насильства та особам, які знаходяться у ризику насильства; г) проведення корекційної роботи з кривдниками.

Превенція насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема.

Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства.

 Вторинна педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його  на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.

Третинна превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних же форм насильства. Вона спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології [4].

Таким чином, визначивши рівні насильства, можна виявити головні шляхи превенції насильства.

Література

$11.                                    Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А. Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –  С. 160-183

$12.                                    Онищенко Ю.В. Насильство в сім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. – №3-4. – С. 39-47.

$13.                                    Ролінський В. Соціально-педагогічна проблема запобіганню насильства над підлітками та подолання його // Психолог. – 2004. – №19. – С. 10-16.

$14.                                    Шендеровський К.С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. – 2004. – №12. – С. 2-31.

Т.Д. Леженко

магістр Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

e-mail: jenebra@mail.ru

Робота з батьками молодших школярів –

складова професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи

Традиційна система підготовки майбутніх учителів початкової школи не в повній мірі враховує актуальні проблеми і соціальні орієнтири щодо сім’ї, взаємодії школи та сім’ї. Тому виникає суперечність між вимогами держави до діяльності вчителя в різнорідному учнівському колективі, взаємодії з різними типами сімей учнів і недостатньою його підготовленістю до цієї роботи в нових соціокультурних умовах. Необхідність гармонізації родинного й суспільного виховання потребує внесення змін у   процес підготовки майбутніх учителів до роботи з батьками учнів відповідно до сучасних запитів соціально-педагогічної діяльності в Україні.

Значну роль у вихованні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі.

Проблема професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів узагалі, до роботи з батьками, зокрема, в умовах докорінних змін суспільно-економічного життя стає надзвичайно актуальною. Очевидно є низка суперечностей між: суспільною потребою досконалого підвищення професійної підготовки вчителя, задекларованою гуманістичною парадигмою сучасної освіти, недостатньою реалізацією її в педагогічний процес, неготовністю значного числа випускників педагогічних спеціальностей до роботи з батьками, недостатнім методичним забезпеченням учителя початкових класів в означеному напрямі роботи [1] .  Сучасним соціальним проблемам сім’ї та вихованню дітей присвячені дослідження Т.Ф. Алексеєнко, Л.С. Волинець, О.М. Докукіної, З.Г. Зайцевої, В.С. Заслуженюка, В.Г. Постового, В.А. Семиченко, Ю.М. Якубової; зарубіжних педагогів: С.Лупан, А.Торре Делла, Дж.Уінделл, Г.Фігдор, Д.Г. Фіцпатрік та ін.

Незважаючи на відомі педагогічні і психологічні дослідження в цій сфері, проблемі соціально орієнтованої підготовки майбутніх учителів початкової школи до роботи з батьками приділяється недостатня увага. Нові соціально-педагогічні умови вимагають розробки соціально орієнтованої моделі підготовки майбутніх учителів до роботи з батьками, запровадження відповідної соціально-педагогічної технології навчання студентів.

У педагогічній літературі зазначається, що робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямах: з колективом батьків і індивідуально. У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні і індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво гуртками, виступи перед батьками і дітьми, підготовка і участь в проведенні позакласної і позашкільної роботи з учнями, господарська допомога. Успіх здійснення поставлених перед школою задач багато в чому залежить від характеру тих взаємовідносин, які складаються між вчителем і батьками. Основою таких взаємовідносин повинні стати взаємодовірчі контакти. У їх створенні провідна роль належить вчителеві. Педагог повинен: володіти високо розвиненим почуттям відповідальності перед батьками за навчання і виховання дітей; постійно вивчати і всебічно знати сім'ї учнів; бути порадником, другом, довіреною особою кожної сім'ї, зберігати відомі йому сімейні таємниці; завжди пам'ятати про ранимість батьківських почуттів і не ображати їх нетактовною оцінкою недоліків в навчанні і поведінці дитини або тим більше публічним негативним висловлюванням про дітей [2].

На думку М.Г. Стельмахович  налагодження з батьками доброзичливих контактів відбувається легше, якщо вчитель будує спілкування цілеспрямовано, враховуючи ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіації і несподівані повороти. Даючи поради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливи батьків на дитину, треба пам'ятати, що пряме, нетактовне втручання у внутрішні справи сім'ї може викликати протест і нанести важкопоправну шкоду. Адже кожний батько виховує своїх дітей так, як він вважає потрібним, виходячи з своїх знань, умінь, почуттів і переконань. Сторонньому, навіть вчителеві, який звичайно близький батькові, важко протистояти цьому.

У спілкуванні з батьками потрібно уникати повчального тону, повчальних зауважень. Це роздратовує батьків, відновлює проти втручання, як їм здається, в їх   особисті справи. У роботі з батьками треба враховувати, що більшість батьків знають про свої обов'язки, прагнуть їх виконати, але не завжди уміють зробити це правильно. Обов'язок школи  допомогти їм в цьому. Любов і повагу батьків вчитель завойовує передусім добросовісною роботою, чуйним відношенням до учнів. Без цього не можна розраховувати на співпрацю.

Вдумливий і серйозний педагог завжди знайде шлях до зближення і встановлення з батьками контактів, необхідних для вироблення загальних заходів впливу на дитину. Велика соціальна значущість цілеспрямованого спілкування з сім'єю полягає в тому, що, направляючи по потрібному руслу впливи батьків на дітей, вчитель впливає і на перебудову внутрішньо-сімейних відносин, сприяє вдосконаленню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.

Варто зауважити, що при підготовці майбутніх учителів початкової школи до роботи з батьками надзвичайно важливе місце має індивідуальна робота.  Індивідуальна робота з батьками і іншими дорослими членами сім'ї учня складна і різноманітна. Індивідуальне спілкування, якщо воно продумано побудоване вчителем, як правило, результативне. Перевагою індивідуальної роботи є те, що, знаходячись віч-на-віч з вчителем, батьки відвертіше розказують йому про свої проблеми, ускладнення, іноді торкаючись тих внутрішньо-сімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. Це народжує неухильне правило: зміст індивідуальної бесіди повинен залишатися надбанням тільки розмовляючих. Батьки повинні бути упевнені, що все довірливо розказане вчителеві залишиться між ними, що будь-яка відвертість на адресу учня, будь-яка оцінка його поведінки і схильностей, висловлена вчителеві, не буде при   нагоді використана йому у шкоду, розголошена [3]. Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителеві впливати на батьків, але і, в свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, варто підкреслити, що головними завданнями вищих навчальних закладів у підготовці майбутніх вчителів до роботи з батьками є розвиток уміння спілкуватися як з колективом батьків, так й індивідуально, враховуючи особистість кожного з них, а також уміння співпрацювати з сім’єю учня. Саме на ці аспекти буде спрямована наша подальша робота.

Література

1.Шанскова Т.І. Соціально орієнтована підготовка майбутніх учителів початкової школи до роботи з батьками.  Рукопис.

2. Корнієнко С. Батьківські збори // початкова школа. - № 11, 2005. - С. 50-53.

3. Стєльмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник. К.: ІСДО, 1996.  228 с.

Я.О. Нудьга

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Профілактика злочинності серед підлітків як соціально-правовий процес

У процесі історичного розвитку людство використовувало два основних способи протидії злочинності: покарання за вчинений злочин та профілактику злочинів. Думку про те, що профілактика злочинності повинна мати пріоритет перед каральною політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е. Проте її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики у протидії злочинності. Сутність цієї політики висловлена у такій тезі: "мудрий законодавець запобіжить злочину, щоб не бути змушеним карати за нього".

Подальше теоретичне обґрунтування профілактика злочинності дістала у межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основних цілей, завдань і заходів протидії злочинності у сучасних умовах. Нині профілактика злочинності є основним напрямом діяльності держави й суспільства у протидії цьому соціально-негативному явищу.

Значення профілактики злочинів як головного напряму протидії злочинності, визначається трьома обставинами. Насамперед, профілактика злочинів - це найбільш гуманний засіб підтримки правопорядку, гарантування безпеки суспільства. Здійснення цієї діяльності забезпечує, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, також захист нестійких членів суспільства від подальшого морального падіння, не дає їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє від кримінального покарання. По-друге, профілактика злочинів є найбільш ефективним засобом протидії злочинності, адже кримінальне покарання, як регулятор людської поведінки, має обмежені можливості. По-третє, профілактика злочинів є значною економією ресурсів суспільства, адже: дешевше запобігти злочину, ніж витрачати кошти на його розкриття, розслідування, тримання під вартою осіб, які вчинили злочин, утримання такої кількості правоохоронних органів тощо.

Інший вид профілактичної діяльності - запобігання злочинам. Запобігання злочинам - специфічний напрям спеціально-кримінологічної профілактики, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності. Запобігання злочинам має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину. Необхідно зазначити, що запобігання злочинам треба розглядати як сукупність видів діяльності, які виконуються державою з метою усунення вірогідності вчинення задуманих злочинів шляхом розроблення і здійснення цілеспрямованих заходів.

Саме поняття "профілактика злочинів" може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (кримінологічному) розуміннях. 

Під кримінально-правовою профілактикою розуміються заходи, що здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому значенні ідея профілактики злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів. Утім, практика протидії злочинності свідчить, що при визначенні поняття "профілактика злочинів" потрібно виходити з економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових та інших, більш широких позицій. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому розумінні, що містить у собі різні заходи державних органів і громадських організацій. Ідеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а у найближчій перспективі - якомога більше обмежувати її вияви.

Профілактика злочинності є сформованою системою дій стосовно антисуспільних явищ та їх причинового комплексу з метою зміцнення тенденції, зниження рівня масштабів злочинності та знешкодження її коріння.

 Отже, профілактика злочинності розглядається як соціально-правовий процес, що знижує, обмежує, ліквідує явища, породжені злочинністю. Найбільш узагальнено: профілактика злочинності забезпечується усією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами і громадськими формуваннями, спрямованими на удосконалення суспільних відносин.

З огляду на вищезазначене, можна дати більш широке трактування, а саме: кримінологічне визначення профілактики злочинів, під яким розуміється особливий вид соціального управління, покликаний забезпечити безпеку правоохоронних цінностей. Він полягає у розробленні і реалізації цілеспрямованих заходів щодо виявлення й усунення причин та умов злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

Література

1.Аванесов Г.А. “Криминология и социальная профилактика”. - Москва, 2012. - с.4-6.

2.Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року.

3.Крихтій М.П. “Профілактика злочинності серед молоді” . –Київ, 2008. -с.33.

4.Малиш О.Г. ,Король І.Л. “Кримінологія” .-К.:Арктур-А, 2006.-72 с.

Д.А. Салюк

магістр Бердянського державного педагогічного університету

e-mail: sensey86@ukr.net

Соціальна ексклюзія та інклюзія в контексті проблематики гетерогенних груп

Сучасний етап входження української освіти до європейського освітнього простору декларується демократичними та гуманістичними світовими стандартами єдиного суспільства, яке включає людей з різноманітними проблемами, та обмеженням соціальної несправедливості. Ратифікувавши основні міжнародні правові документи (Декларація ООН про права людини, Декларація про права інвалідів, Конвенція ООН про права дитини та інші), Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав. Держава має забезпечити умови рівноправної участі в житті суспільства різних соціальних груп, задовольнити їх особисті та соціальні потреби, створити таку систему соціально-правової і соціально-педагогічної допомоги, що дозволить нівелювати обмеження, які перешкоджають процесам соціалізації та інтеграції гетерогенних груп: дітей з особливими потребами, представників різних національних, релігійних меншин, проблемних сімей, мігрантів тощо.

Значною мірою реалізація соціально-педагогічного аспекту включення представників гетерогенних груп у соціум покладається на професійну діяльність соціального педагога через механізми інтеграції, що на сьогодні відповідає пріоритетам соціальної політики України та міжнародним вимогам щодо підготовки педагогів і освітніх менеджерів до роботи з соціально неоднорідним складом. Однак, цей процес впроваджується надто повільно і складно.

Метою наукових пошуків є процес соціальної ексклюзії та способів її попередження й подолання в контексті соціально-педагогічної роботи з представниками гетерогенних груп.

Значна кількість людей стикається з фізичними, соціальними та іншими бар’єрами, які виключають їх із суспільного функціонування та перешкоджають активній участі в житті соціуму. Такі бар’єри у науковому лексиконі позначаються терміном «соціальна ексклюзія», що найчастіше вживається відносно процесу маргіналізації, причин і наслідків обмеження доступу до основних соціальних інститутів суспільства, тобто означає виключення.

Наразі концепція соціальної ексклюзії є предметом зарубіжних соціально-політичних, правових, наукових дискусій. Проблему соціального виключення вивчали такі вчені: Ф. Бородкін [1], З. Калугіна, Л. Корель, Ш. Рамон, В. Шмідт та ін. У роботах цих авторів подається аналіз соціальної ексклюзії, виділяються важливі ознаки цього процесу.

Європейська комісія та Рада Європи пов’язують соціальну ексклюзію з неадекватною реалізацією соціальних прав людини (наприклад, порушення прав дітей-інвалідів на отримання якісної освіти). Європейська концепція соціальної ексклюзії орієнтується на правовий захист різних суспільних груп. Це зафіксовано практично в усіх міжнародних конвенціях, у тому числі – Європейській соціальній хартії. І у такому контексті соціальна ексклюзія використовується європейськими правозахисними рухами як об’єкт захисту та допомоги людям, що її потребують.

У вітчизняній соціології мова про соціальну ексклюзію (тобто соціальне виключення, ізоляцію) практичне не йде. В українському законодавстві соціальна ексклюзія розглядається як «складні життєві обставини». Спеціальних соціологічних та соціально-педагогічних досліджень соціальної ексклюзії в Україні не проводилось [3].

Одним із реальних шляхів мінімізації соціальної ексклюзії дітей з особливими освітніми потребами ми вважаємо концепцію інклюзивного навчання, проголошену в Україні, та підтримуємо її. Стан соціальної ексклюзії осіб з особливими потребами представляє значний науковий та соціальний інтерес, оскільки саме у такому контексті процес і наслідки даного феномену проявляються найбільш помітно та яскраво.

Враховуючи географічне положення та проєвропейську геополітичну орієнтацію України, пошук шляхів оптимізації інтеграційних процесів і визначення бар’єрів, які гальмують впровадження інклюзивної освіти відповідно до гуманістичних світових стандартів, є актуальним питанням сучасності.

Інклюзивне навчання дає можливість усім дітям брати участь у житті дитячого садочка, школи, вищого навчального закладу, соціуму. Попри труднощі та неоднозначність прийняття суспільством цього процесу, можна стверджувати, що інклюзивна освіта відкриває широкі можливості для соціалізації дітей з особливими освітніми потребами, є механізмом зменшення соціальних бар’єрів, протидії соціальній ексклюзії. Розвиток інклюзивного навчання – процес складний, багатогранний, який зачіпає наукові, методологічні й адміністративні аспекти, потребує значних ресурсів у вирішенні організаційних, матеріальних, методичних питань на всіх рівнях. Ключовим фактором успішного розвитку інклюзивної освіти має бути відповідна підготовка соціальних педагогів до роботи з дітьми особливих потреб та з оточуючим їх соціальним середовищем у сфері подолання соціальних бар’єрів.

Щоденна діяльність соціального педагога інклюзивної школи попереджує виникнення синдрому жертви, проявів соціальної ексклюзії, бо спрямована на допомогу у всебічному розвитку дітей, в організації корекції розумової чи фізичної відсталості, компенсації втрачених функцій, розвитку соціально-побутових, комунікативно-контактних навичок, засвоєння навичок побутового орієнтування, соціально прийнятних норм поведінки, формування психологічних новоутворень, що позитивно позначається на зменшенні напруги, покращує психоемоційний стан, соціальну адаптацію та соціалізацію дітей.

Однак сучасні підходи до вивчення процесів соціальної ексклюзії та інклюзії передбачають не тільки включення дітей з особливими потребами в загальну систему навчання, а й інтеграцію в єдиному освітньому просторі дітей із гетерогенних груп. Що й передбачається подальшим нашим дослідженням.

Література

$11.                                    Бородкин Ф. Социальные эксклюзии / Ф. Бородкин // Социологический журнал. – 2000. – №3-4. – С. 5-16.

$12.                                    ДонканИ.М. Социальная эксклюзия семей, имеющих детей-инвалидов: на примере Дальнего Востока России : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. социолог. наук / И.М. Донкан. – Хабаровск, 2010. – 20 с.

$13.                                    Оксамитная С., Хмелько В. Социальная эксклюзия в Украине на начальной стадии реставрации капитализма / С. Оксамитная, В. Хмелько // Социология : теория, методы, маркетинг. – 2004 – №3. – С. 66-77.

З.Р. Хрупчик

магістр Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери

до діяльності із соціально-правового захисту дітей

Суспільно-політичні та економічні реалії сучасної України спричинили появу  значної кількості дітей соціально незахищених категорій. Наслідком криміналізації  суспільства стала поява злочинних схем, внаслідок яких порушуються права та свободи  громадян. Крім того, поширення набувають проблеми, що виникли вже на  пострадянському просторі, зокрема, неконтрольоване поширення наркоманії, ВІЛ- інфекція, безробіття, трудова міграція та ін. Соціальні послуги, які надаються в цих  випадках, значною мірою містять компонент соціально-правового захисту. Тому ці  питання є важливою складовою в підготовці майбутніх фахівців соціальної сфери.

Діяльність працівників соціальної сфери, які надають соціальні послуги дітям та молоді, практично завжди пов’язана із наданням соціально-правового захисту. Цей  змістовний компонент соціальної роботи як професійної діяльності розглядається  науковцями в контексті функцій спеціаліста соціальної сфери. Зокрема, І. Звєрєва, Г. Лактіонова виділяють правозахисну функцію, яка передбачає «відстоювання прав  та інтересів клієнтів на основі державних і міжнародних правових документів» [4, с.8].  В. Сидоров включає правозахисну функцію до класу спеціальних. Професійні функції  соціального працівника автор обґрунтовує відповідно до їх ролей [2, с. 58].

У контексті діяльності соціального педагога С. Архипова і Г. Майборода  визначають цю функцію як охоронно-захисну і конкретизують її зміст щодо дітей  і молоді, виділяють основну мету такої діяльності: «забезпечення для неповнолітніх та  молоді гарантованих їм прав та умов життєдіяльності» [3, с. 44].

Серед організацій, у яких надається соціально-правова допомога дітям,  в залежності від типу і статутних цілей, виділимо два основних типа:

1. Організації, в яких діяльність із соціально-правового захисту є основною  (служба у справах дітей, кримінальна міліція для дітей, правозахисні громадські  організації).

2. Організації, в яких діяльність із соціально-правового захисту виступає  структурним компонентом комплексу послуг (загальноосвітні навчальні заклади,  центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, громадські організації).

Тому і фахова підготовка спеціалістів соціальної сфери передбачає готовність  студентів до подальшої діяльності в організаціях обох типів. Така підготовка базується  на основі системно-діяльнісного підходу, згідно якого вона розглядається як складний цілісний процес, компоненти якого являють обґрунтовану сукупність, знаходяться  в системі відношень і взаємозв'язків.

Майбутній фахівець із соціально-правового захисту дитинства повинен знати: загальну інформацію з різних розділів права; нормативно-правові документи щодо захисту прав дітей; компоненти і механізми міжнародної і національної системи захисту прав дитини; технології надання соціальної допомоги в випадках, коли дитина потрапляє в кризову ситуацію; основні напрями діяльності соціальних інститутів із захисту сім’ї та дитинства, функціональні обов'язки їх спеціалістів, механізми їх взаємодії.

Виділяючи особливості правової підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, приймемо за основу етапи підготовки і формування фахівців з вищою освітою, названі  С. Величко та Н. Косар [1, с. 16-17]:

1. Вивчення вимог, що ставляться конкретними галузями професійної діяльності до  рівня освіти та визначення основних напрямів підготовки.

2. Визначення безпосереднього змісту вищої освіти, переліку, співвідношення та послідовності вивчення дисциплін.

3. Розробка сучасних навчальних планів та програм з урахуванням різноступеневості підготовки фахівців залежно від суспільних потреб, індивідуального бажання та можливостей студента.

4. Відбір та рекомендація активних методів, сучасних технологій, відповідних засобів  та організаційних форм реалізації змісту загальнонаукової та спеціальної підготовки.

Аналіз особливостей системи підготовки фахівців соціальної сфери дозволив  виділити основні напрями її оптимізації в сфері соціально-правового захисту дітей: узгодження змісту навчальних планів різних дисциплін з послідовним ускладненням завдань для самостійної роботи, використання в навчальному процесі інноваційних методів навчання, зокрема, кейс-методу, виконання індивідуальних завдань, пов’язаних із веденням конкретного випадку.

Подальше вдосконалення системи підготовки майбутніх фахівців соціальної  сфери до діяльності із соціально-правового захисту дітей пов’язуємо: із широким  впровадженням інтерактивних методів навчання (тренінг, кейс-метод, рольова гра та  ін.), ознайомленням із сучасними інноваційними вітчизняними та зарубіжними  технологіями, участю у пілотних проектах, забезпеченням можливості проходження  практики в організаціях, для яких ця діяльність є основною, розвитком окремих  волонтерських програм у організаціях соціальної сфери.

Література

1. Величко С.П. Психолого-педагогічні проблеми підготовки і формування фахівців з вищою  освітою / С. П. Величко, Н. В. Косар // Сучасні педагогічні технології і освітні системи ХХІ століття :  матеріали V Міжнародної науково-пракичної конференції, 15-16 листопада 2007 р. / [відп. ред.  О. М. Барно]. – Кіровоград : Вид-во КІРол «Україна», 2007. – 363 с.

2. Сидоров В. Ролі та функції соціальних працівників // Соціальна робота в Україні: перші кроки :  [наукове видання] / під ред. В. Полтавця. – К. : Видавничий дім «Academia», 2000. – 236 с.

3. Соціальна педагогіка : навчально-методичний посібник / упор. С.П. Архипова,  Г.Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 268 с.

4. Соціальна робота в Україні : навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько,  С.Я. Марченко та ін.; за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К. : Центр навчальної літератури,  2004. – 256 с.

O.Borsuk

Dragomanov National Pedagogical University

Institute of Philosophical Education and Scince, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor,

Dragomanov National Pedagogical University

Neo-freudianism

Sigmund Freud`s doctrine with it’s complex of highly controversial hypotheses, ideas and theories attracted a large number of followers. According to G.Volynka, Freud when treating mental illnesses and explaining the role of unconscious in human life underscored that his theories had a scientific core, although initially they had nothing to do with philosophical point of view on human being [2]. However, psychopathology appears to be one of the most significant sources in understanding psychology [8].

Neo-Freudianism emerged in the period of non-classical philosophy, even though many historians ignore this period completely. V.Vasiljev relates Neo-Freudianism to psychoanalysis[1]. However, S.Orlov maintains that Neo-Freudianism and psychoanalysis are not the same.

Neo-Freudians developed a number of new approaches to the study of human mind. Alfred Adler`s theories have played a significant role in a lot of areas and are used by scientists up to nowadays. Alfred Adler decided to study medicine due to his health problems (he suffered rickets being a child).

Adler`s Individual Psychology begins and ends with the problem of inferiority and its compensation Inferiority is the basis for human striving and success. People work towards overcoming inferiority. The sense of inferiority is the basis for all problems of psychological maladjustment. When the individual does not find a proper concrete goal of superiority, an inferiority 'complex results [3].

Freud developed his psychotherapeutic method only for adults while Adler developed different methods intended for both children and adults. Freud`s patient lies on the couch while the doctor sits behind his back. Adler`s follower and his patient are facing each other. Adler insisted that their chairs should not be different in size, height or form. Ellenberger states that the style of Adler`s books is worse than that of Freud`s [5].

Collin Brett says that despite the fact that Adler`s Individual Psychology sometimes speaks in generalizations, it stresses the uniqueness of the individual and his or her creative abilities, and can therefore give only the guidelines for our  thinking [4]. Vasiljev emphasizes that Adler adopted Nietzsche an approach to explaining the personality from the point of view of desire for self-assertion [1].

Karen Horney is the only Neo-Freudian woman. She developed feminine psychology, theory of neurotic needs and self-analysis. For Karen Horney, the American atmosphere was perfect: she was honored for her close affiliation with Freud. She also found the freedom to express and develop her own ideas [6].

In Our Inner Conflicts book Horney divided the list of ten needs into three categories. Each category is a strategy in reaching the security feeling: 1) moving toward others (accept the situation and become dependent on others. The strategy might involve desire for approval); 2) moving against others. Become aggressive. (This strategy might entail a need for power or recognition); 3) moving away from others. Become isolated. (This strategy might entail a need for self-sufficiency or privacy. These strategies are in the stage of conflict). Healthy person can change strategies according to circumstances. Neurotic uses one strategy all the time and becomes not effective in moving towards life [7].

To sum up, Neo-Freudian ideas and theories enriched philosophy, psychiatry and psychology. Based on the Freudianism, Neo-Freudianism is up-to-date concept of human. Alfred Adler, Karen Horney and Carl Jung are best-known Neo-Freudians. Without these thinkers, the science about the world and the place of human in it would be certainly incomplete.

Bibliography

1. Васильев В. История философии / В.Васильев. – М. : Академический Проект, 2005. – 680 с.

2. Волинка Г. Історія філософії в її зв’язку з освітою / Г.Волинка – К. : Каравела, 2006. –480 с.

3. Adler A. The Science of Living / A. Adler. – London: George Allen and Unwin Ltd., 1930.

4. Brett C. «Introduction». In A. Adler, Understanding Life / C.Brett. – Oxford : Oneworld Publications, 1997.

5. Ellenberger G. The Discovery of the Unconscious / G. Ellenberger. – New York : Basic Books, 1970.

6. Hitchcock S.T. Karen Horney / S.T. Hitchcock. – Philadelphia : Chelsea House Publishers, 2005.

7. Horney K. Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis / K. Horney. – W.W.Norton& Company; Reissue Edition, 1992.

8. Krafft-Ebing R. Psychopathia Sexualis / R.Krafft-Ebing. – Nabu Press, 2010.

А.О. Вакуленко

студентка ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

Глобальні проблеми сучасної професійної підготовки майбутніх фахівців економічного спрямування

Фахівці економічного спрямування, наприклад такі як фінансист – люди, які володіли значними сумами грошових коштів і були дуже багатими. Сьогодні фахівці економічного спрямування – це особи, які розпоряджаються фінансовими ресурсами підприємства, що зумовлює в сучасних умовах ведення бізнесу перетворення фінансиста в ключову фігуру в будь-якій галузі господарської діяльності. Важливість і необхідність цієї професії для суспільства є об’єктивною: економіка – основа економіки будь-якої країни, і професійне управління фінансами приносить користь усьому суспільству в цілому.

Фахівці економічного спрямування можуть працювати в аналітичних, економічних, фінансових, інвестиційних службах компаній реального сектора економіки; у відділах корпоративних фінансів і в аналітичних службах компаній фінансового сектора; в консалтингових компаніях, які спеціалізуються на управлінському та фінансовому консалтингу і оціночній діяльності; у фінансово-аналітичних агентствах, в аналітичних центрах, які займаються питаннями економічної політики та розвитку вітчизняного і міжнародного бізнесу, в академічних організаціях (інститути, лабораторії) та університетських кафедрах і центрах, які розробляють і вдосконалюють засади управління використання свого іміджу, а також відповідальність за прийняті фінансово-управлінські рішення.

Важливою складовою культури фахівців економічного спрямування є культура спілкування, яка передбачає знання термінології, уміння встановлювати зв’язки між відомими та новими термінами, уміння використовувати фінансові поняття і терміни в аналізі практичних ситуацій. Модуль особистісних детермінант поряд із особистісно-етичними якостями фахівця з фінансів враховує його професійні якості та уміння. Модуль фахової підготовки враховує знання, зокрема теоретичні та практичні, та уміння і навички. Незважаючи на те, що професійна діяльність фахівців економічного спрямування активно затребувана вітчизняним ринком праці, у Класифікаторі професій України безпосередньо професія фінансиста відсутня, водночас систематизація професій економічного напряму дозволила виокремити ті види професійних робіт, які можуть виконувати фахівці економічного спрямування.

Таким чином, бакалавр з фінансів здатний виконувати професійні роботи й обіймати первинні посади, перелік яких наведено в групі “Фахівці”. Бакалавр з фінансів на первинних посадах самостійно виконує переважно стереотипні, частково діагностичні завдання, за усталеними алгоритмами, робить економічні розрахунки, збирає, систематизує, нагромаджує первинну інформацію як для виконання закріплених за ним посадових обов’язків, так і для потреб структурного підрозділу, де він працює. Магістр з фінансів спроможний виконувати професійні роботи й обіймати первинні посади, перелік яких наведено в групі “Професіонали”. На відміну від бакалавра, магістр з фінансів на первинних посадах самостійно виконує переважно евристичні та частково діагностичні професійні й соціально-виробничі завдання, робить складні економічні розрахунки, керує фахівцями нижчого посадового рівня. Назви інших первинних посад фахівців з фінансів визначаються у варіативних компонентах освітньо-кваліфікаційної характеристики згідно з галузевими нормативними документами або штатними розкладами підприємств та установ певної галузі з урахуванням вимог до формулювання назв посад, передбачених чинними нормативними актами.

М.М. Васюк

студент ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

Юридична клініка як засіб формування професійно спроможного фахівця-юриста для реалізації прав та свобод громадян

Розглядаючи стан справ в галузі прав людини сьогодні, повсякденне життя показує недостатні умови в їх реалізації та захисті. Держава в особі своїх установ та структур не в змозі створити передумови для повної реалізації рівних прав і свобод та їх захисту для всіх громадян. Соціальне становище більшості українців не дає можливості їх в повній мірі реалізувати. Недосконалість правової сиcтеми, постійна її трансформація, також створює бар’єри правозахисту. Одночасно низька правова культура та правова свідомість населення викликають такі симптоми як правовий нігілізм і невіру в можливість захисту. Нарешті, наявною є потреба реформування й вдосконалення вищої юридичної школи, яка б готувала високоякісних фахівців у відповідності до викликів та потреб сьогодення (створювала умови для необхідного збагачення правовими знаннями й навиками всього суспільства, піднімаючи тим самим рівень його правосвідомості та правової культури у відповідності до покликання, завдань та потенціалу). Як видно, на сьогодні вкрай гостро відчувається потреба в таких формуваннях та інституціях, як юридичні клініки. Адже їх метою є правова допомога малозабезпеченим громадянам та практична освіта студентів-юристів.

Існування певного прошарку організованих груп людей, прошарку громадськості, яка може об’єднуватися і відстоювати визначені свої інтереси перед державою, є однією з найхарактерніших рис громадянського суспільства при зіставленні особистості і держави, оскільки самому індивіду важко захищати свої права і інтереси перед державою.

Надзвичайної актуальності набувають дослідження щодо шляхів формування громадянського суспільства в Україні і, зокрема, стосовно інституцій та формувань, через які громадяни можуть ефективно реалізувати і захистити свої законні права та інтереси.

Правопросвітницька діяльність юридичних клінік також має вагоме значення. При будівництві правової держави і розвитку громадянського суспільства підвищена необхідність формування правосвідомості і високої правової культури всіх суб’єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо побудувати таку державу і суспільство. Проте в умовах економічної кризи багато людей залишається безробітними, без засобів до існування, що в значній мірі штовхає їх до правового нігілізму і правопорушень. Важливим завданням у розвитку громадянського суспільства має бути поширення і вкорінення серед людей цінностей громадянського суспільства, знань про права й державний устрій, виховання поваги до закону, вмінь відповідно діяти. Правова просвіта, як одна з форм правового виховання, має обмежені завдання – дати певні знання з тих чи інших питань права, роз’яснити чинне законодавство, вказати правомірні варіанти поведінки в тій чи іншій життєвій ситуації. З огляду на вище вказане стає очевидним, що значною мірою, і доволі ефективно, це завдання, поряд з іншими установами і закладами, здійснюють юридичні клініки.

Тенденції розвитку юридичних клінік підтверджують, що вони більш спроможні, у порівняні з державними організаціями, ефективно забезпечити реалізацію права, закріпленого ст. 59 Конституції України, надання безкоштовної правової допомоги громадянам України. Це поступово руйнує стереотип недоступності і неможливості захисту своїх прав та інтересів.

Далі, визначаючи роль юридичних клінік у формуванні громадянського суспільства, підкреслимо, що крім, так би мовити, «зовнішніх» завдань, участь у роботі юридичних клінік надзвичайно важлива для самих студентів. З однієї сторони, вони набувають навичок соціальної перцепції: здатність адекватного і повного пізнання себе й інших людей і відносин; досвіду ділового спілкування; комплекс навичок, що забезпечують соціально-психологічну компетентність – здатність ефективно взаємодіяти з оточенням; практики роботи з інформацією та документами; навичок керування і «самоменеджмент» та ін. З іншої сторони, формуються специфічні навички, необхідні для виконання професійних обов’язків, підвищується фаховий рівень, правова культура.

Участь студентів у діяльності юридичних клінік розкриває їх індивідуальність, відчуття їхньої причетності до вирішення громадських справ, відповідно це стверджує самореалізацію, що, власне, сприяє розвитку громадянського суспільства як такого. Основними рисами особистості як основи громадянського суспільства є розумність і здатність мислити; відповідальність; можливість передбачати результати своїх вчинків; індивідуальність; певна міра свободи, тобто індивідуальна автономія як стосовно соціуму, так і держави. Така особистість є самоцінна, самодостатня, здатна до конструктивної взаємодії з іншими в ім’я спільних інтересів та цінностей.

Отже, юридичні клініки – це формування, що створені для практичного навчання студентів юридичних факультетів і здійснють правозахисну і правопросвітницьку діяльність на базі громадських організацій у співпраці з ВНЗ.

Для забезпечення належного місця юридичних клінік в суспільному житті, виокремлення їх як дійсно дієвого інституту громадянського суспільства необхідно суттєво підвищити професійність та результативність їх діяльності. Важливою є також поінформованість суспільства, в першу чергу юридичної спільноти, про значимість юридичних клінік для якісного покращення вищої юридичної освіти, ліквідації правового нігілізму серед населення.

Отже, активізація та стимулювання розвитку юридичних клінік в Україні є одним із напрямів формування високої правової культури і правової свідомості, ствердження свободи і демократії, через які можна наблизити досягнення конституційної мети – формування громадянського суспільства і правової держави.

І.В. Галенко

студентка ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

Механізм сучасної традиційної професійної підготовки майбутніх фахівців

з менеджменту та адміністрування

Професійна підготовка фахівців з менеджменту та адміністрування повинна ставити за мету формування не тільки системи знань, умінь, навичок, але й розвиток специфічних рис особистості, що відповідають вимогам майбутньої професійної діяльності. Тобто перед вищим навчальним закладом постає серйозна проблема цілісного розвитку особистості який передбачає наявність комунікативного потенціалу, вміння працювати в складних умовах спільної діяльності, формування толерантності при розв’язанні конфліктних ситуацій та ін.

Процес професійної підготовки майбутніх фахівців з менеджменту та адміністрування має спиратись на психологічні закономірності становлення особистості та враховувати специфіку поведінки і діяльності людини. Однак особливі вимоги повинні висуватися до професійної підготовки менеджерів, які мають здатність до спільної управлінської діяльності.

В умовах спільної діяльності відповідальність як характеристика активної життєвої позиції особистості виступає в особливій формі - як відносини відповідальної залежності і як один з мотивів участі в колективній діяльності. Розглянуті самі по собі відносини відповідальної залежності являють собою складну відносно самостійну систему відносин у колективі, одним з істотних проявів якого є взаємне покладання відповідальності за успіхи і невдачі в спільній діяльності.

На сучасному етапі розвитку економіки людський фактор досягає найбільшого значення. Перехід від "наукового менеджменту" до "менеджменту людських ресурсів" створює необхідність формування керівника нової якості, керівника-менеджера, який активізує працівників своєю довірою, консультаціями з персоналом, залученням виконавців у процес спільної управлінської діяльності.

Фахівець з менеджменту та адміністрування у широкому розумінні - висококваліфікованій спеціаліст, який володіє знаннями щодо механізмів самоорганізації суспільства та його осередків, які приводяться в дію людьми, працює за допомогою людей і здобуває результат в інтересах людей. Менеджер - людина, яка професійно здійснює функцію управління в ринковій системі відносин.

Методика підготовки фахівців з менеджменту та адміністрування повинна включати економіку, менеджмент, маркетинг, інформаційну технологію та спеціальні психологічні дисципліни, такі як психологія управління, психологія праці, конфліктологія. Сучасний фахівець з менеджменту та адміністрування, крім того, повинен оволодіти психологічними закономірностями створення іміджу, знати типологію особистості і правила спілкування, специфіку взаємодії особистості і групи в системах управління, класифікувати фактори ефективності професійної діяльності, виділяти психологічні особливості стратегії розвитку підприємства, здійснювати психологічний аналіз управлінської діяльності, розробляти методи удосконалення систем управління.

Також фахівців з менеджменту та адміністрування повинні володіти здібностями до інновацій, конструктивного мислення, багатої уяви, створення оригінальних проектів, вміти навчати і розвивати підлеглих, а також формувати і створювати нові робочі місця.

Відомий менеджер Л. Якокка вважає: «Головна причина, по якій здатним менеджерам не вдається кар'єра, криється в тім, що вони погано взаємодіють зі своїми колегами і підлеглими». На думку президентів 41 великих японських компаній, менеджер-президент промислової компанії повинен мати якості: енергійна ініціативність і рішучість, у тому числі в умовах ризику (42%), довгострокове передбачення і гнучкість (34%), широта поглядів, глобальний підхід (29%), завзята робота і безупинне навчання, самовдосконалення (10%), здатність цілком використовувати можливості співробітників за допомогою правильного розміщення і справедливих санкцій (24%), готовність вислуховувати думки інших (22%), здатність створювати колектив і гармонічну атмосферу в ньому (20%), особиста чарівність (22%), уміння чітко формулювати мету й установки (17%), уміння правильно використовувати свій час (16%), готовність використовувати відкритий стиль управління (19%).

Майбутньому фахівцю з менеджменту та адміністрування необхідні знання про психологічну сумісність у колективі. Психологічна сумісність - це такий ефект поєднання людей, який дає максимальний результат діяльності при мінімальних психологічних витратах осіб, які взаємодіють. Протилежним до психологічної сумісності є психологічна несумісність, тобто нездатність узгодити свої дії, що перешкоджає спільній діяльності, не сприйняття одними людьми інших.

Важливою функцією майбутнього фахівця з менеджменту та адміністрування є формування навичок спільної управлінської діяльності і доведення їх до виконавців. Від правильності та своєчасності управлінських рішень залежить ефективність діяльності всього колективу.

Процес ухвалення управлінського рішення починається з виникнення проблемної ситуації і закінчується вибором рішення. Підготовка й ухвалення рішення - психологічний процес, який включає як інтуїтивний, так і раціональний підхід. У процесі роботи керівник прагне сформувати у своїх підлеглих позитивне ставлення до виконуваного завдання. Ефективність праці та позитивна мотивація між собою тісно пов’язані. Участь підлеглих у спільній діяльності є важливим мотиваційним фактором, оскільки завдяки особистій участі працівники краще розуміють плани, зростає бажання реалізувати їх.

У даний час у ВНЗ слабо представлена підготовка фахівців з менеджменту та адміністрування за допомогою активних методів навчання. Застосування методів активного навчання носить епізодичний характер, у більшому ступені залежний від особистої ініціативи викладача. Відсутні спеціалізовані предмети, що розвивають уміння і навички, необхідні для успішної професійної діяльності майбутнього керівника.

Проблему можна вирішити за рахунок впровадження в практику підготовки фахівців з менеджменту та адміністрування систематичного навчання з використанням тренінгів, в структуру яких входять: ділові, рольові, імітаційні ігри та інші методи активного навчання.

І.В. Грінченко

студентка ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

Юридична клініка, та її значення в підготовці фахівців-юристів

На сьогодні проблема практичної фахової підготовки вітчизняних правників є однією із проблем, що знаходить своє місце у сфері юридичної освіти. На превеликий жаль, навчання пронизане умоглядним змістом, що формує в більшій мірі абстрактне уявлення студента про майбутню роботу. Тому найчастіше випускники навчальних закладів, котрі переходять до практики повинні буквально перенавчатися, адаптуючись до реальних умов праці.

Освітня модель, яка нині діє в нашій країні, спрямована на засвоєння студентами інформації в основному у вигляді теоретичних знань. Сучасний ринок праці все більше висуває вимоги не до конкретних знань, а до практичних навичок та компетенції фахівців. Тому необхідно так організувати навчання студентів у ВНЗ, щоб вони мали можливість отримати всі необхідні та можливі знання та навички, що дадуть їм можливість бути конкурентоспроможними на ринку праці. Як відповідь на потреби в набутті навиків практичної роботи студентами-правниками виникла ідея юридичної клінічної освіти.

У цьому аспекті «клінічна освіта» як метод надання студентам необхідних знань та вмінь виконує наступні завдання: надання студентам юридичної клініки можливості набуття навичок практичної діяльності за фахом; створення місць для проходження студентами навчальної та виробничої практики; надання громадянам соціально-вразливих верств населення суспільства безоплатних юридичних консультацій; проведення заходів з правової освіти населення; забезпечення можливості спілкування студентів під час навчального процесу з фахівцями – практиками судових і правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування з питань їх діяльності; створення ефективного механізму обміну інформацією між населенням, засобами масової інформації та юридичною клінікою, що дозволять оперативно реагувати на практичні проблеми громадян.

Студенти, які працюють в «Юридичній клініці» Університету надають реальну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, а як показує практика, не тільки їм, а й всім громадянам, які звертаються за нею. Надані консультації стосуються переважної більшості галузей права. У своїй діяльності юридична клініка Університету керуються законодавством України, Статутом ЕТУ та Положенням про юридичну клініку.

По-перше, важливе значення ця форма навчання має звичайно ж для студентів. Адже саме вона сприяє отриманню досвіду практичної роботи, складанні процесуальних документів; розумінні засад застосування норм національного законодавства; розвитку власних організаторських навиків, формуванні механізму самоорганізації студента; розвитку і посиленні студентського самоврядування; розвитку навиків спілкування із клієнтами, правоохоронними та судовими органами, органами державної влади та місцевого самоврядування і правозахисними організаціями.

По-друге, свої переваги «Юридична клініка» має і для викладачів, адже надає можливість науково-педагогічним працівникам провадити практичну юридичну діяльність, постійно підвищувати свій професіоналізм, використовувати цікаві та практично орієнтовані методики викладання правових дисциплін, а також робити наголос на розвитку міждисциплінарних зв’язків, які виникають при розгляді кожної конкретної справи.

По-третє, для ВНЗ юридичні клініки є справою престижу та іміджу, адже ефективна юридична клініка є надійним зв’язковим елементом відносин вищих навчальних закладів із суспільством та державою.

І нарешті, по-четверте, «Юридична клініка» є корисною для громадян. Адже вони отримають реальну допомогу у вигляді кваліфікованої юридичної консультації в будь-якій галузі права.

Отже, функціонування юридичних клінік сприяє у покращенні надання правової допомоги населенню та підвищує професійний рівень фахівців-юристів.

Т.М. Зеленко

студентка Інституту соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Особливості законодавчого забезпечення прав дитини в прийомній сім’ї

Україна ратифікувала Конвенцію ООН „Про права дитини” і цим самим зобов’язалась визнати право кожної дитини зростати та виховуватись в сім’ї.

Саме від того, як батьки будуть виконувати свої функції та саме їх функціонування  в сім’ї залежить подолання проблем та негараздів, які негативно впливають на молоде покоління. Зазначимо, за статистикою причини перебування під опікою держави дітей є різні: бідність у сім’ях, причини соціального характеру – неповні сім’ї, юні матері, уразливі та нестабільні сім’ї, алкоголізм батьків, відмови від дітей в ранньому віці.

Станом на 01.01.06 в Україні 96,7 тис. дітей-сиріт. Із загального числа дітей-сиріт лише 7 % - біологічні сироти, решта –діти, які стали сиротами при живих батьках (вони позбавлені батьківських прав або перебувають у місцях позбавлення волі).

У статті 6 Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.05 № 2342 – IV зазначено, що до закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, дитина може бути влаштована в разі неможливості з певних причин влаштувати її на виховання в сім’ю. Незважаючи  на задекларовані державні пріоритети, традиційною формою влаштування дітей, які з різних причин втрачають можливість виховуватися в рідній сім’ї, сьогодні залишається їх утримання в інтернатних закладах.

Опіку про дітей, які залишились без батьківського піклування, бере на себе держава (Конституція України, стаття 52). Питанням влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки займаються органи опіки та піклування державної адміністрації. Державна система опіки передбачає утримування таких дітей від народження до повноліття. Відповідно і кількість дітей, влаштованих до закладів усіх форм власності для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та наповнюваність шкіл-інтернатів збільшилась.

Це означає, що до досягнення повноліття дитина перебуває в двох-трьох закладах – будинок дитини, дитячий будинок, інтернатний заклад, щоразу пристосовуючись до нового середовища, педагогічного та дитячого колективу, що спричиняє психологічне травмування і ускладнює в подальшому соціальну адаптацію.

Але існує маса наукових доказів про те, що інституційна опіка не забезпечує соціально-психологічних потреб дитини; вихованець інтернату не може самостійно організувати свою життєдіяльність за межами закладу, формувати сімейні стосунки та інше.

Тому в Україні здійснюється реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме - створюються і розвиваються сімейні форми влаштування таких дітей.

На сьогоднішній день існують такі форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки: усиновлення, опіка та піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Прийомна сім’я як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки законодавчо чинності набула у Законні України „Про охорону дитинства” (від 26 квітня 2001 року), який і визначив поняття „прийомна сім’я”.

Лише Положенням про прийомну сім’ю та Положенням про дитячі будинки сімейного типу було визначено порядок передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомній сім’ї або дитячому будинку сімейного типу.

З лютого 2006 року така форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, регулюється Сімейним кодексом України.

Метою створення прийомної сім’ї є забезпечення належних умов  для виховання в сімейному оточені дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Прийомні діти влаштовуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічному чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Станом 2005 рік в Україні функціонує 180 прийомних сімей, у яких виховується 288 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливістю прийомної сім’ї як сімейної форми влаштування дітей, які залишилися без батьківської піклування, є: дитина, що виховується в прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування і за нею закріплюються всі пільги, що передбачені законодавством для таких категорій дітей; кандидати в прийомні батьки проходять обов’язковий курс підготовки для осмислення проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нової дитини; батьки співпрацюють з соціальними працівниками, які здійснюють соціальний супровід прийомної сім’ї; утримування прийомної сім’ї фінансується державою; сім’я отримує статус „прийомної” на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, що приймають рішення про створення прийомної сім’ї, укладають договір про влаштування дітей-сиріт та визначають права й обов’язки обох сторін.

Згідно із Законом України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” до прийомної сім’ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх.

Прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду.

Tetjana Kabannik

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko Ludmila

Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Marius Petipa and Russian Ballet

  Marius Petipa (Victor Marius Alphonse Petipa) was the inventor of modern classical ballet. Petipa elevated Russian ballet to international acclaim and recognition. The Frenchman who came to be known as «the father of Russian ballet»,left a legacy that continues to this day. He greatly expanded the role of male dancers and we have him to thank for the leaping, twirling, breathtaking men's choreography we now see in ballets. His work lives not only in the pages of dance history but in the ballet repertoire of most current Companies.

Petipa rose to fame in St. Petersburg, where he produced more than 60 major ballets and numerous shorter ones over his almost 60-year career. In total, he also reworked over 20 old pieces and arranged the dancing in over 35 operas. His fantasy was absolutely amazing, fueling such all time European classics as «Don Quixote», «The Pharaoh’s Daughter»,«The Corsair»,«The Bayadere», and «Giselle». Still, Petipa owed his biggest triumphs to his majestic staging of Russian ballets set to music by Tchaikovsky.

Nitpicking and demanding, the ever-tasteful perfectionist Petipa seemed to some an absolutely unbearable person; but it was under his watch that the Mariinsky Ballet (Russia’s Imperial Theater) made a quantum leap forward to become one of the very best in Europe and the world. Over the course of his career in St. Petersburg as chief ballet master of Russia’s Imperial Theater he raised technical standards for dancing and set new ones for choreographing evening-length ballets [3].

M.Petipa danced at the Comédie Française then at the Paris Opera where Lucien was a premier danseur. Marius grew tired of living in Lucien's shadow at the Paris Opera and struck out on his own. He went to Bordeaux for a year in 1842 then to Madrid for four years. It was in Madrid that Petipa learned about Spanish dance which would come through in the Spanish dances he choreographed for ballets in Russia [2].

On May 24, 1847 he went to St. Petersburg at the suggestion of ballet master Titus. He was offered a contract for one year as a principal dancer. The first ballet he choreographed in Russia was «The Swiss Milkmaid» (1849) [1]. By 1871 he had risen to the position of principal ballet master and he remained at the Mariinsky Theater until 1907, before retiring at the age of 89.

М.Petipa excelled at stylized dances for operas. In fact many of Petipa's ballets had a choreographic counterpart in the dances he created for operas. For example the ballet «Camargo» has a similar subject to the dances Petipa choreographed in the opera «Manon». Petipa especially favoured Spanish dances – something that came from his time spent in Spain, and he rarely choreographed Russian dances; he would usually assign these to native Russian choreographers working under him. М.Petipa brought the French and Italian traditions to Russia and gave increased importance to dance over pantomime. He was talented at pleasing audiences and dealing with the bureaucracy of the Imperial Theatres while still maintaining artistic integrity in his works [2].

In 1895 Petipa restaged «Swan Lake»(music by P.Tchaikovsky) including major choreographic additions. One of these was as the thirty two fouetté turns in the coda of the pas de deux from the ballroom scene. In 1898 Petipa choreographed his last ballet with any staying power. «Raymonda» is a three-act ballet with music by Alexander Glazunov. Similar in style to the three Tchaikovsky ballets Raymonda is very difficult to follow because it showcases an impressive variety of dancing more than it portrays its plot line.

As the new century began, people started to get tired of Petipa's ideas and principles of ballet and looked for fresh ideas. By now the Russian ballet had surpassed the French ballet and many Russian dancers had become international stars. Probably the most notable ballerina of this time was Anna Pavlova, (1881–1931), who is known for dancing The Dying Swan.

With M.Petipa as the chief ballet master, many more Russian born and trained ballerinas danced on the imperial stages at this time than did at the beginning of Russian ballet. Now the Russians are known the world over as ballet dancers of extreme quality [4].

Bibliography

1. Marius Petipa, choreographer [Web site]. – Access mode : https://www.balletmet.org/backstage/ballet-notes/155

2. Marius Petipa / Ballet Encyclopedia [Web site]. – Access mode : http://www.the-ballet.com/petipa.php

3. Prominent Russians: Marius Petipa [Web site]. – Access mode : http://russiapedia.rt.com/prominent-russians/opera-and-ballet/marius-petipa/

4. Petipa and the Russian Ballet [Web site]. – Access mode : http://www.the-ballet.com/russianballet.php

Ю.М. Колесник

студентка ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

Підготовка фахівців у галузі інформаційної безпеки – гарант спокою громадян

Створення та становлення молодої європейської держави - незалежної України припали на переломний етап розвитку сучасної цивілізації - перехід до інформаційного суспільства як нової суспільно-економічної формації.

Якщо узагальнити існуючі підходи до визначення поняття «глобальне інформаційне суспільство», то на сьогодні під ним розуміють: суспільство нового тилу, яке формується внаслідок нової глобальної соціальної революції, в основі якої «вибуховий» розвиток і конвергенція інформаційно-комп'ютерних технологій (ІКТ); суспільство знань, в якому головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави стає знання, яке отримане завдяки безперешкодному доступу до інформації й уміння нею оперувати; суспільство, в якому обробкою інформації зайнято більше людей, ніж обробкою сировини і матеріалів; глобальне суспільство, в якому обмін інформації не буде мати ні Часових, ні просторових, ні політичних кордонів, в якому за допомогою наукової обробки даних і підтримки знань будуть прийматись найбільш продумані, обґрунтовані і своєчасні рішення з метою покращення якості життя в усіх його аспектах; суспільство, яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню культур, а з другого - відкриває кожній національній культурі нові можливості для самореалізації.

Тільки за умов вирішення визначених та інших проблем можливе формування єдиного, достатньо захищеного інформаційно-комунікаційного простору країни як частини світового інформаційного простору, забезпечення рівноправної участі України в процесах інформаційної та економічної інтеграції.

Світовий цивілізаційний процес на сучасному етапі характеризується глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості високих інформаційних технологій, підвищенням ролі інтелектуального ресурсу та менеджменту, соціальних, науково-технічних і гуманітарних чинників економічного прогресу, воєнного потенціалу держав.

Усі ці та інші цивілізаційні риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль прогресивних змін, викликають потребу в модернізації освіти, забезпеченні її пріоритетного розвитку. Освіта стає визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства, важливим стратегічним ресурсом зміцнення держави, її авторитету та конкурентоспроможності на міжнародній арені, забезпечення незалежності, національної оборони і національних інтересів.

Інформаційному суспільству відповідає і новий вид економіки - інформаційна економіка, в якій суттєво змінюються місце і роль людини. Людина, її здібності завжди відігравали головну роль у суспільному виробництві, але якщо в індустріальному суспільстві переважаючою була фізична праця, то в информаційному суспільстві  вже превалює інтелектуальна праця. На початку XI ст. нею в розвинутих країнах займались вже дві третини працюючих. Тому визначальну роль почав відігравати «капітал людини», концепція якого отримала розвиток саме в наш час. До основних елементів капіталу людини, як правило, відносять: капітал освіти (знання - загальні і спеціальні); капітал підготовки на виробництві (кваліфікація, навички, досвід); капітал здоров'я; капітал міграції (забезпечує мобільність працівників); мотивація до економічної (професійної) діяльності.

Таким чином, в інформаційному суспільстві, в умовах прискорення технологічного розвитку, загострення конкуренції, глобалізації економіки, саме знання, творчі здібності, кваліфікація, практичні навички розглядаються як основний ресурс і потенціал людини, суспільства та держави.

Проблеми підготовки фахівців для структур забезпечення інформаційної безпеки актуальні вже для багатьох країн світу. Першочерговий інтерес викликає досвід підготовки фахівців у США, Російській Федерації, КНР, деяких країнах ЄС та в Україні.

Напрями, зміст та обсяги підготовки фахівців у цих країнах визначаються: ступенем їх уразливості в інформаційному просторі й, у першу чергу, в кіберпросторі; ступенем розуміння загроз інформаційній безпеці з відповідною адекватною реакцією органів державного (корпоративного) управління; визначеними завданнями кадрового забезпечення наявних і перспективних структур, які відповідають за інформаційну безпеку особистості, суспільства і держави.

Аналіз систем підготовки фахівців інформаційної безпеки у провідних країнах світу і в Україні свідчить про достатньо спільні підходи до їх формування та розвитку, як у техносфері, так і в гуманітарній сфері.

1. Провідні країни перейшли до масової підготовки фахівців з інформаційної безпеки.

2. Підготовка фахівців інформаційної безпеки, як правило, проводиться за трьома групами галузей знань: фахівці у галузях безпеки і військових наук (інформаційна безпека, переважно технічні фахівці); фахівці у галузях інженерії (технічні фахівці); фахівці у галузях соціальних наук, бізнесу і права (гуманітарні фахівці).

Основною за чисельністю в усіх зазначених країнах є підготовка технічних фахівців інформаційної безпеки. Визначені спільні проблемні питання підготовки фахівців права зі спеціалізаціями в напрямі інформаційного права, розслідування комп'ютерної злочинності тощо. Отримують розвиток тенденції комплексування навчальних планів і змісту підготовки фахівців певного напряму елементами підготовки суміжних напрямів.

Базова підготовка фахівців інформаційної безпеки з вищою освітою у ВНЗ суттєво доповнюється розвиненою курсовою підготовкою, яка у визначених країнах (крім КНР) має переважно комерційний характер. У США та КНР реалізуються масштабні проекти перепідготовки персоналу органів державного, корпоративного і військового управління з питань інформаційної безпеки. У КНР реалізуються масштабні заходи з адаптації населення до інформаційного суспільства.

Достатньо актуальними є проблеми професійного відбору та супроводження фахівців, зокрема в процесі їхньої професійної діяльності, виховної роботи, профілактики комп'ютерної злочинності серед фахівців інформаційної безпеки.

Загалом можливо стверджувати, що нарощення кількісних показників розвитку систем підготовки фахівців інформаційної безпеки забезпечує певні якісні перетворення, зокрема на рівні прийняття рішень органів державного та міжнародного управління з питань розвитку Інформаційного суспільства та забезпечення інформаційної безпеки.

Sofia Kreydun

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko Ludmila

Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Flamenco

Flamenco is a passionate and seductive art form, a mysterious and misunderstood culture that has been burning in Andalucía for nearly five hundred years, and today flamenco has thousands of aficionado’s worldwide.

Flamenco is a Spanish art form made up of three parts: guitar playing («guitarra»), song («cante2) and dance («baile»). Flamenco originated in the southern regions of Spain, but it’s thought to be influenced by many world cultures, including Latin American, Cuban and Jewish traditionsFlamenco dancers try to express their deepest emotions by using body movements and facial expressions. As the dancers perform, they may also clap their hands or kick their feet. Many dancers also snap small percussion handheld instruments called «castanets» [5].

Flamenco differs from all other styles of music, and even though its spontaneity and emotional depth has similarities with jazz, or even the early blues, which was also the music of outcasts, it is the words and the driving rhythms that are the most important part. Harmonies and melodies are not the principal element in flamenco like in western music, where we tend to listen first to the tune, and after the rhythm and words, and the rhythms of flamenco also differ considerably to those of modern music.

The role of the guitarist is also different as it is his job to hold the performance together, the guitar being more of a percussive accompaniment than in modern day pop or rock music. He will also need to have an extensive knowledge of all the styles of song and dance, almost to the extent of being able to sing and dance them himself. One of the main characteristics in flamenco are the gypsies, and many believe flamenco to be their creation, but if this was accurate, then why do gypsies in other parts of the world not perform a similar music and dance [1].

Flamenco originated in Andalusia under the influence of the cultures of peoples who over centuries have coexisted in that territory – Arabs, Jews, Christians and Gypsies. Also, echoes of African culture had reached the southern shores of the Iberian Peninsula, combining the African rhythms with those of Andalusia.

Most of «non-Spaniards» associate the classical image of Spain with Andalusia [2].

The first documented mention of flamenco was in Andalusia in 1780. By that time flamenco’s melodic structure and style were already defined and, therefore, this time is generally accepted as the start of its existence. Music was perceived as a dialogue, an exchange, and this explains its extemporaneous character. A dialogue between two singers, a singer and a guitarist, a song and a dance[3].

The «Golden Age» of flamenco is closely connected to the name of the singer SilverioFranconetti (1829–1889), who became the center of the epoch, when flamenco has reached its apogee and when the most beautiful examples of the genre were created. Around Silverio gathered the most prominent singers and without question he was the maestro number one in the galaxy of these outstanding talents: La Josefa, Tío Martín, Vergara, Enrique el Gordo Viejo, Curro Dulce, El Loco Mateo, Paco de la Luz, Manuel Molina, El Nitri and multitude of others. Among the most prominent guitar players of that time were Maestro Patiño, Pacoel Barbero and PacoLucena, and among the dancers – Antonio de Bilbao and Juan la Macarrona[4].

Bibliography

1. Flamenco – Characteristics[Web site]. –Access mode : http://www.andalucia.com/flamenco/characteristics.htm

2. Flamenco History, Part I [Web site]. –Access mode : http://www.flamenco.ru/en-articles/flamenco-history1

3. Flamenco History, Part IІ [Web site]. –Access mode : http://www.flamenco.ru/en-articles/flamenco-history2

4. Flamenco History, Part IІІ [Web site]. –Access mode : http://www.flamenco.ru/en-articles/flamenco-history3

5. What Is Flamenco Dancing?[Web site]. –Access mode : http://wonderopolis.org/wonder/what-is-flamenco-dancing/

X. Mel’nichenko

Dragomanov National Pedagogical University Institute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor,

Dragomanov National Pedagogical University

Barishnikov’s life in ballet

M.Baryshnikov (1948) began his ballet studies entered theVaganova School (St. Petersburg) in 1964 and soon he won the top prize in the junior division of theVarna International Ballet Competition.

Recognizing Baryshnikov's talent, in particular the strength of his stage presence and purity of his classical technique, several Sovietchoreographers, including Oleg Vinogradov, Konstantin Sergeyev, Igor Tchernichov, and Leonid Jakobson,choreographedballets for him. [3].

  The successes of his early career had been marked by formal competitions and roles in modern and classical repertory. He won a gold medal at the Varna, Bulgaria, ballet competition in 1966, and in 1968 he won the gold medal at the First International Ballet Competition in Moscow. His professional debut, in the «peasant Pas de Deux» of «Giselle», would much later be echoed in the West in his New York City debut with American Ballet Theater in August 1974. His partner was Natalia Makarova, who had defected from the Kirov in 1970.

His Western admirers, critics and fans alike, immediately compared Baryshnikov with another of Pushkin's students, Rudolf Nureyev, who had fled the former Soviet Union and the haven of the Kirov Ballet in 1961. His technique was praised for its ease and purity, and his elevation and ballon (the ability to appear to pause, suspended in the air during leaps) were universally acclaimed. As Baryshnikov explored the various styles of American modern dance and contemporary ballet for which he had left the comparatively constrained environment of the Kirov, his abilities seemed limitless [4].

Since 2005, Baryshnikov has been the artistic director of the Baryshnikov Arts Center in New York, which brings together artists of different disciplines from around the world, to experiment and to perform. He has consistently supported Russian culture, hosting productions by small Russian theatre companies, and helping students to come on exchange programmes to the US. The centre is also a hotbed of international choreographic talent, its enterprising programme shaped by Baryshnikov’s personal taste for the new, the unlikely – and the excellent.

His hunger to work with the very best in every field, to ask questions of his physique and of his mind, took his career in many directions. He has worked with virtually every great choreographer in ballet and in contemporary dance, in America and Europe [1].

The purity of his ballet technique, the virtuosity of his split leaps and cyclonic pirouettes that did not compromise it and the fullness of his ambition combined to make Baryshnikov the preeminent dancer of the late 20th Century. His appearances in movies and his high-profile romances heightened his allure and turned him into the first electronic-media ballet star, his fame surpassing that of the ground-breaking Rudolph Nureyev, who had preceded him [5].

«The world where I am now is closer to the reality of people growing older. Maybe it's an illusion, but it's pleasant to think that over the years there's something of more depth and importance to say. I'm not rejecting my past: I have a few remarkable moments in my memory. But I'm prouder of the work that I'm doing now - that's for surу»,  said Baryshnikov in 2001 [2].

Bibliography

1. Crompton S. Mikhail Baryshnikov: «Everything in Russia is a damn soap opera» / Telegraph, 2013. – 20 November [Web site]. – Access mode :  http://www.telegraph.co.uk/culture/theatre/dance/10133374/Mikhail-Baryshnikov-Everything-in-Russia-is-a-damn-soap-opera.html

2. The Guardian, August 8, 2001.

3.Mikhail Nikolaevich Baryshnikov [Web site]. – Access mode :  http://en.wikipedia.org/wiki/Mikhail_Baryshnikov

4. Mikhail Baryshnikov [Web site]. – Access mode :  http://www.answers.com/topic/mikhail-baryshnikov

5. Overview for Mikhail Baryshnikov [Web site]. – Access mode :   http://www.tcm.com/tcmdb/person/11051|0/Mikhail-Baryshnikov/

Violeta Moskalenko

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor – Pet’ko Ludmila  Ph.D., Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv

Maya Plisetskaya  and her life in ballet

M.Plisetskaya (1925) is renowned as one of the world's greatest and most charismatic ballerinas. Her slender physique combined with outstanding technique and effervescent personality have enabled her to steal the hearts of Indira Gandhi, Robert Kennedy and Mao Zedong alike. Plisetskaya has revolutionised the world of ballet once and for all, becoming a role model for millions of aspiring artists worldwide [4].

Much has been said in praise of Plisetskaya personality. Critics say that she turned her natural audacity into an art form. She wasn’t afraid to break away from historical canons and experiment with different styles of dancing, combining them with classical ballet. Her talent was noticed early on, but affirming her own unique style took a long time [2].

Her rise was rapid. In the first season in the Bolshoi Theatreshe performed more than twenty important roles, rehearsing some of them, including the Mazurka in«Chopiniana»and the Lilac Fairy in«The Sleeping Beauty», with the legendary pedagogue Agrippina Vaganova. In the years that followed plum roles came her wayMyrtha in«Giselle» (1944), the title role in«Raymonda»(1945), the dual role of Odette-Odile in«Swan Lake»(1947), Kitri in«Don Quixote»(1950), the Bacchante in the Walpurgis Night scene from«Faust»(1950) and the title role in«Laurencia» (1956), «The Fountain of Bakhchisari». She danced in works by Kasian Goleizovskyand Leonid Yakobson, including the latter’s much-criticized “modern” version of«Spartacus»(1962). She also appeared in both«The Stone Flower»(1959) and«Legend of Love»(1965), «Bolero» by M.Ravel, «Anna Karenina», «Karmen-suita» by R.Shchedrin [1].

М.Plisetskaya made her name performing «Swan Lake». She was often seen standing beside ponds, watching the swans. «I think she picked up secrets from them», said well-known ballerina Galina Ulanova. «Every day, she'd show us something new. She walked like a swan, her arms and hands were like wings, she stretched her neck and looked like she could almost fly. No one else in the theater had such a sense of movement» [1].

She took the lead role in «Swan Lake», adapting Anna Pavlova's miniature «The Dying Swan» and reinterpreting it. The fluidity of her arms and heartbreaking representation of strife and death remain unmatched in the ballet world to this day [4].

Apart for her dazzling success as a ballerina, М.Рlisetskaya has also starred in a number of films and directed several ballets herself, including her husband’s Anna Karenina, which revolutionized the ballet world in 1971. Plisetskaya currently lives in Munich with her husband. Over the years, she’s worked with the world’s best choreographers, such as Maurice Bejart, Yury Grigorovich, Roland Petit and Alberto Alonso [2]. Along with Anna Pavlova and Isadora Duncan, Maya Plisetskaya's name belongs on the list of this century's ballet legends. Her long life has been full of experiences, both good and bad, and she has no plans to retire soon.

Bibliography

1.. Легендарные выступления. Майя Плисецкая [Website]. – Accessmode :http://www.youtube.com/watch?v=Nehx3YOnx4M

2. Jeep Wrangler All-Weather Umbrella Stroller – Hype[Web site]. –Access mode : http://www.nikolashn.com/?paged=66

3. Popovich Irina. Maya Plisetskaya: A Balletic Lethal Weapon / Irina Popovich// The Russia Journal, 1999 [Web site]. –Access mode :http://russiajournal.com/node/738

4. Prominent Russians: Maya Plisetskaya[Web site]. –Access mode : http://russiapedia.rt.com/prominent-russians/opera-and-ballet/maya-plisetskaya/

Aldo Pita

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor,

 Dragomanov National Pedagogical University

The Development of Modern Dance

The 20th century was a very important era for the development of the dance, the need of change allowed the arts to gain an incredible boost and total transformations giving place to new styles and techniques.

Modern dance refused classical ballet's stress on feet as the primary catalyst for dance movements. It, instead, put stress on torso employing such elements as contact – release, floor work, fall and recovery, and improvisation. It was usually performed in bare feet, often with non – traditional costuming.

The main artists that gave birth to this dance style were the Americans Loire Fuller (1862–1928), Isadora Duncan (1877–1927), Ruth St Denis (1879–1968) and Martha Graham (1894–1991), the Sweden Emile Jacques Dalcroze (1865–1950), the German Mary Wigman (1866–1973) and the Hungarian Rudolf von Laban (1879–1958).

The postmodern dance occurred in the 1960s in United States when society questioned truths and ideologies in politics and art. The influences from different periods of dance became more vague and fragmented [1].

Contemporary dance today includes both concert and commercial dance because of the lines being blurred by pop culture and television shows.

Martha Graham is often regarded as the founding mother of modern 20th – century concert dance. Graham developed her own dance technique that hinged on concepts of contraction and release. Her principal contributions to dance are the focus of the ‘center’ of the body, coordination between breathing and movement, and a dancer’s relationship with the floor.

Ashley Beger in 1967 begins working at her new studio in New York. Her dance methods later evolved to what we now know as pole dance.

The development of modern dance embraced the contributions of African American dance artists, regardless of whether they made pure modern dance works or blended modern dance with African and Caribbean culture influences.

Katherine Dunham opened a school in New York (1945) where she taught Katherine Dunham Technique, a blend of African and Caribbean movement (flexible torso and spine, articulated pelvis and isolation of the limbs and polyrhythmic movement) integrated with techniques of ballet and modern dance.

Pearl Primus, а dancer, choreographer, and anthropologist, drew on African and Caribbean dances to create strong dramatic works characterized by large leaps in the air.

Her dance company developed into the Pearl Primus Dance Language Institute, which teaches her method of blending African – American, Caribbean, and African influences with modern dance and ballet techniques.

Alvin Ailey, a student of Lester Horton, Bella Lewitzky, and later Martha Graham, Ailey spent several years working in both concert and theater dance [2].

In conclusion, we studieddanceschools and theirgraduates, they are: Ted Shawn (Shawn Fundamentals) –Denishawn (school and company),Doris Humphrey and Charles Weidman (the Art of Making DancesHumphrey),Humphrey – Weidman school (Humphrey – Weidman technique fall and recovery) – José Limón (Limón technique), Martha Graham (Graham techniqueand Louis Horst), Erick Hawkins (via George Balanchine, Hawkins technique), Anna Sokolow, May O'Donnell, Ramiro Guerra Suarez, Merce Cunningham (Cunningham technique), Yvonne Rainer, Steve Paxton, Richard Alston, Paul Taylor, Twyla Tharp, Trisha Brown, Lester Horton (Horton Technique), Bella Lewitzky, Alvin Ailey, Rudolf von Laban, Kurt Jooss, Pina Bausch, Mary Wigman, Ursula Cain, Heike Hennig, Sonia Revid, Lola Laban, Hanya Holm, Valerie Bettis, Alwin Nikolais (decentralization),Murray Louis, Beverly Schmidt Blossom, Émile Jaques – Dalcroze, Mary Wigman, Marie Rambert, Katherine Dunham (Katherine Dunham Technique).

Bibliography

1. A dança moderna [Електроннийресурс] .– Режимдоступу : http://pt.wikipedia.org/wiki/Dan%C3%A7a_moderna

2. African-American Dance [Електроннийресурс] – Режим доступу : http://en.wikipedia.org/wiki/African-American_dance

K.Savina

Dragomanov National Pedagogical UniversityInstitute of Arts, student

Scientific supervisor: Pet’ko Ludmyla, Ph.D., Associate Professor,

Dragomanov National Pedagogical University

Ballet in Russia

Ballet in Russia was created by foreigners and yet it is most definitely «Russian». In the 17th century ballet was introduced into Russia by the second Romanov ruler Tsar Alexis Mikhailovich (1629-1676, reigned from 1645) for his wedding festivities.

Peter the Great (1672-1725) took a personal interest in dancing at his court by bringing in Western dances and taking part in them himself.

The formal beginning of Russian ballet can be traced back to a letter written in 1737 to the Empress Anne (1693-1740) by the teacher of gymnastics at the Imperial Cadet School [2].

The request by Frenchman Jean Batiste Lande (died 1748 in St Petersburg) was granted on May 15, 1738 and the first Russian school of dancing was given two rooms in the Old Winter Palace. Later this school became the St. Petersburg Imperial Ballet School.

Catherine the Great, a great patron of the arts, established the Directorate of the Imperial theatres, giving it control over ballet. At a Moscow Orphanage in 1774 she started a ballet school under the direction of Filippo Beccari [3].

In 1801 Charles-Louis Didelot (1767–1837) sparked the first great period of ballet. He is considered to be the «father of the Russian ballet».  His productions were seen at the St. Petersburg Bolshoi Theatre, latter called the Maryinsky. The son of French choreographer and first dancer of the Swedish Royal Theater, Charles Louis Didelot studied first with his father and later at the school of the Paris Opéra. He made his debut at the Opéra in 1791 in one of Gardel's popular productions and later studied under August Vestris and Marie Madeleine Guimard. However, the teacher having the most impact on Didelot's technique and subsequent choreographic style was Jean Dauberval, whose influence as a teacher was as great as the ballets he choreographed. From Dauberval, Didelot learned pantomime and imaginative ways to portray characters effectively [4].

Didelot is also credited with introducing considerable change in stage costume and was the first to use flesh colored tights for women at the opera in the same year. In 1998, his rather skimpy, short costumes came under attack in England where he was blamed for corrupting the morals of the audiences who saw his ballets [5]

It is Didelot who is credited with having laid the foundation for the famous St. Petersburg school style. His work as head of the St. Petersburg ballet school was remarkable. He revolutionized the entire system of teaching and his contributions are considered vital to the history of the school on a par with those who followed: Cecchetti, Fokine, and Vaganova. He retired as the result of a quarrel with Prince Gagarin, Intendant of the Imperial Theaters [1].

It’s  presented the early periods of development of Russian Ballet.

Bibliography

1. Ballet History 4410 from ancient Greek through contemporary time periods [Web site]. –Access mode : http://www.ballet.utah.edu/ballet4410/chapter8.html

2. Nobel Jeremy. The foreign dance that's very Russian [Web site]. –Access mode : http://www.friendspartners.org/oldfriends/spbweb/lifestyl/104/foreign.html

3. The History of Russian Ballet [Web site]. – Access mode :http://www.woodlandscivicballet.org/history.html

4. Swift Mary Grace. Charles-Louis Didelot / Mary Grace Swift // International Encyclopedia of Dance. –Vol. 2, Selma Jeanne Cohen, ed. – Oxford: Oxford University Press, 1998. – 412 p.

5. Swift Mary Grace. A Loftier Flight: The Life and Accomplishments of Charles-Louis Didelot, Balletmaster / Mary Grace Swift. – Wesleyan, 1974. – 240 p.

Е.М. Фесик

студентка ПВНЗ «Економіко-технологічний університет»

                                                                                                                   

Юридична клінічна освіта: історія і сьогодення

Сьогодні юридичні клініки існують у всьому світі. Вони виконують часто різні завдання і мають суттєві відмінності та особливості.

Відрізняється і структура юридичних клінік. Одні створюються при ВНЗ і на їх базі, інші працюють відокремлено. Практично більшість юридичних клінік світу діють нині на базі вищих навчальних закладів.

Клініки надають послуги з традиційних правових галузей – сімейного, кримінального права; з нетрадиційних – благодійності, еміграції, оренди, державного житла та пенсійного законодавства.

Клієнтами клінік є люди незаможні, серед них багато жінок та дітей. Як правило, вони не отримують належних послуг з боку правової, політичної та економічної систем. Працюючи у клініках, студенти можуть серйозно впливати на долю клієнтів, які часто потребують правової допомоги з життєво важливих питань. У той же час робота в клініках дозволяє студентам отримати специфічний, а можливо, й унікальний досвід, який вони набувають у рамках навчальної програми.

Нині в Україні на базі провідних юридичних вузів успішно працюють клініки правової допомоги, де силами студентів старших курсів надається безоплатна кваліфікована допомога малозабезпеченому населенню.

Юридична клініка як заклад виникла в результаті переосмислення методики підготовки майбутніх юристів. Практика традиційного навчання на юридичних факультетах засвідчувала, що викладання теорії правових наук, навіть найкращими спеціалістами, не може забезпечити всього комплексу знань і, особливо, навчити студентів застосовувати їх у практичній роботі.

Сьогоднi досить складно з’ясувати, яким чином, де i коли з’явився термiн «юридична клініка» (синонiм – «правнича клініка»). Найвiрогiднiше, вiн вперше з’явився в статтi професора Фроммгольда, що була опублiкована 1881 року в нiмецькому журналi «Deutsche Juristen-Zeitung». Згодом росiйський професор А. Люблiнський у своїй статтi пiд назвою «О юридических клиниках» (журнал Мiнiстерства Юстицiї, сiчень 1901 р.) висловив власне бачення юридичної клiнiки i, зокрема, обґрунтував необхiднiсть створення таких закладiв.

У 20-30-тi роки ХХ столiття термiн «клiнiчна юридична освiта» вживається у США. Його поява визначила новий напрям у сферi юридичної освiти – внесення соцiальних аспектiв до вивчення права. Одним iз перших, хто зацiкавився цим питанням, був Джером Франк, автор статтi пiд риторичною назвою «Чому б не створити клiнiку для юристiв?» (видання «Огляд правових питань», Унiверситет Пенсiльванiї, США, 1933 рiк). У своїй працi Джером Франк провiв певнi аналогiї мiж клiнiчною юридичною та медичною освiтою та запропонував започаткувати принципово новий вид навчання юристiв, запозичивши з медицини iдею використання працюючих клiнiк як основи для пiдготовки молодих спецiалiстiв. 60-тi роки ХХ столiття стали перiодом, коли сприяння приватних фондiв дало суттєвий поштовх до розвитку клiнiчної юридичної освiти.

Юридична клiнiка як заклад виникла в результатi переосмислення методики пiдготовки майбутнiх юристiв. Практика традицiйного навчання на юридичних факультетах свiдчила, що викладання теорiї правових наук навiть найкращими спецiалiстами не може забезпечити всього комплексу знань i, особливо, навчити студентiв застосовувати цi знання в практичнiй роботi. Як наслiдок – брак уваги з боку потенцiйних роботодавцiв.

Сьогодні досить проблематично знайти вищі навчальні заклади і навіть середні, де б не готували юристів, без гарантії високого рівня їх підготовки. Навпаки, у багатьох профільних вузах бракує належної підготовки студентів до здійснення ними у майбутньому професійної юридичної діяльності, оскільки практика вимагає не тільки кількість, а й якість виконаної роботи.

Українська правова база і конкретні суспільно-політичні та економічні умови нашої країни поступово сформували власне українські стандарти клінічної освіти. Найбільшого розмаху створення юридичних клінік в Україні набуло у 1999 – 2010 рр.

Основою функціонування юридичних клінік є поєднання інтересів громадян, що потребують правової допомоги і які неспроможні оплатити послуги юриста, та студентів, зацікавлених в отриманні практичних знань, що сприяють у майбутньому їх працевлаштуванню і кар’єрі. Cтуденти-консультанти проводять усні консультації, складають позовні заяви, апеляційні, касаційні скарги, звернення до органів державної влади, здійснюють представлення інтересів громадян у судових інстанціях тощо.

В Україні ж юридичні клініки створюються на базі неурядових правозахисних організацій з більшим акцентуванням на практичні аспекти – з метою задоволення потреб суспільства у сфері правової допомоги та правопросвітницької діяльності, в подальшому розширюючи залучення потенціалу та можливостей вищих навчальних закладів.

Відтак стала зрозумілою складність започаткування Програми в Україні на перших порах. Це простежувалось у нерозумінні та несприйнятті вузами суті її навчально-практичної складової, недооцінці потенціалу як самих юридичних клінік, так і залучення Програми в цілому до загальнодержавної системи правової просвіти та правової допомоги, недосконалості, а то й браку нормативно-правової бази в даній галузі відносин, відсутності чіткого бачення шляхів її побудови й розвитку. Є й сьогодні не менші труднощі започаткування та вдосконалення роботи юридичних клінік – відсутність, недостатність належного фінансування їх діяльності. Ентузіазм сподвижників ідеї та матеріальна підтримка міжнародних донорів, серед яких слід відзначити найвагоміший внесок Міжнародного фонду «Відродження», не дали Програмі зупинити свій поступальний розвиток.

Лише після ефективних перших 4-5 років діяльності юридичних клінік вони довели перед державними органами й установами, іншими професійними організаціями та об’єднаннями свою здатність ефективно і якісно працювати у відповідальній сфері послуг для суспільства. З цими досягненнями, будучи достатньо сформованими, вони переступили поріг ХХІ століття, завершивши перший етап свого розвитку. Після цього переломного моменту Програма почала набувати популярності і поширення в регіонах, а в державних органах та установах викликала зацікавлення й поступове розуміння її потенціалу. Щоправда, популярність та результативність юридичних клінік принесли як позитивні, так і негативні наслідки. В Україні за різних мотивацій, підходів і розумінь почали масово створювати формування, які називали юридичними клініками, що в дійсності не відповідало їхній справжній природі та суті. Через масовість створення юридичних клінік, невідповідність та брак необхідних кадрів послаблювався контроль за якістю їхньої діяльності.

Через це, а також задля збереження й подальшого примноження здобутків Програми у 2003 – 2004 роках було реорганізовано мережу юридичних клінік у Асоціацію юридичних клінік України, метою діяльності якої визначено підтримувати й лобіювати цінності, цілі й завдання "юридичного клінічного руху" у процесі їх загальнодержавної імплементації. До складу засновників асоціації ввійшло 18 юридичних клінік з чотирнадцяти регіонів України, які й сформували своєю діяльністю впродовж попередніх років основу розвитку Програми.

Для систематизації діяльності діючих та створення нових юридичних клінік на першому з’їзді асоціації було розроблено та прийнято "Стандарти юридичних клінік України". Предметом обговорень та рішень другого й третього з’їздів стали організаційно-методичні аспекти діяльності юридичних клінік України. І як наслідок - результатом роботи з’їздів стало прийняття Типового положення про юридичну клініку, Етичного кодексу юридичних клінік України, визначено й окреслено типовий тематичний план до навчального курсу «Основи юридичної клінічної практики». Окремим напрямком діяльності стала підготовка пропозицій та рекомендацій до Національної програми правової освіти населення, що перебуває на розробці в Комітеті правової політики Верховної Ради України, де юридичні клініки включаються до кола установ, що здійснюють правову освіту населення на загальнодержавному рівні.

Наприкінці 2005 року започатковано професійне періодичне видання з проблематики юридичної клінічної освіти, що допоможе широко висвітлювати суть і природу юридичної клінічної діяльності, обговорювати проблеми та перспективи її подальшого розвитку. На порядку денному роботи асоціації – вдосконалення навчальних програм для юридичних клінік з їх наступною імплементацією у навчальні плани й закріпленням на рівні Міністерства освіти та науки України. Тобто асоціація була, є і буде тією професійною основою збереження, вдосконалення та примноження здобутків «юридичного клінічного руху» в Україні, що в цілому сприятиме розвитку правової системи й розбудови держави.

Незважаючи на здобутки останніх років, програмою «Верховенство права» впродовж 2007 – 2008 років було зосереджено увагу на таких ініціативах та аспектах нашої діяльності. На загальнодержавному рівні необхідно надалі підвищувати ефективність Міжвідомчої робочої групи, яка складається з представників Міносвіти та науки, Мін’юсту, фонду «Відродження». Це, зокрема, стосується розробки системи ефективного внутрішнього програмного функціонування юридичної клініки, впровадження навчальних програм і курсів для юридичних клінік у навчальні плани та їх затвердження й впровадження на рівні Міносвіти та науки, розробки системи зовнішнього програмного забезпечення ефективної діяльності юридичних клінік. Необхідно також продовжувати діяльність асоціації як в частині розробки Національної програми правової освіти населення, так і розбудови системи правової освіти населення, де юридичні клініки включаються до кола установ, які здійснюють діяльність на загальнодержавному рівні. Потрібно налагодити співпрацю як юридичних клінік, так і асоціації з офісом Омбудсмена й використовувати його потенціал, повноваження та можливості у практиці юридичних клінік. За прикладом аналогічної Польської мережі.

Потрібно, зрештою, повномасштабно зареєструвати Асоціацію юридичних клінік України, що надасть їй статусу окремого всеукраїнського професійного об’єднання з усіма господарськими, фінансовими та організаційно-якісними характеристиками й можливостями. Настав час підтримати діяльність тренінгових центрів через вдосконалення та збагачення навчальних ресурсів. Підтримка та інформаційно-змістове розширення загальноукраїнсько-го веб-сайту для юридичних клінік дасть можливість оперативніше обмінюватися інформацією. А розвиток професійного періодичного видання «Вісник юридичної клінічної програми», тематики «Юридична клінічна освіта» та юридичної освіти в цілому дасть змогу більш повно представляти юридичні клініки на загальнодержавному рівні.

З М І С Т

Ковчина І.М. Перспективи професійної підготовки  до соціально-правовому захисту населення……………………………………………………………………...………………3

Гуренко О.І. Основні підходи до полікультурної освіти……………………………...4

ХолоденкоO.В. Теоретичні аспекти виховання толерантності у студентів засобами англійської мови………………………………………………………………………………6

Пасічніченко С.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів………………………………………………………………...8

Поляновська О.Р. Професійна підготовка соціального педагога: теоретичний аспект………………………………………………………………………………………...10

Сизоненко І.Г. Соціально-педагогічна програма «Школа правової соціалізації» як умова формування правових знань, правосвідомості та правової поведінки дітей-сиріт….12

Тургенєва А.О. Роль соціального педагога в системі виховної роботи ПТНЗ………13

Гайдамашко І.А. Деякі аспекти професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до профілактики агресії у шкільному середовищі………………………………..15

Тафінцева С.І. Формування образу майбутньої професії  у підготовці вчителя початкових класів……………………………………………………………………………16

Чернюк С.В. Нормативно-правові засади участі студентської молоді у діяльності молодіжних громадських об’єднань………………………………………………………...18

Величко О.М. Соціально-правовий захист учасників міжетнічної взаємодії як педагогічна проблема………………………………………………………………………..20

Черепінська С.В. Деякі аспекти законодавчого забезпечення щодо охорони здоров’я населення…………………………………………………………………………………….21

Крентовська А.П. Соціально-правовий захист учнів з порушенням психофізичного розвитку спеціальної загальноосвітньої школи як психолого-педагогічна проблема……...23

Голубйовська Р.А. Формування основ інформаційної культури майбутнього вчителя початкової школи як пріоритетне завдання сучасної вищої школи………………………...26

Грищук Ю.В. Творча обдарованість учнівської молоді як соціально-педагогічна проблема…………………………………………………………………..28

Землянко М.М.Формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя початкової школи: теоретичний аспект……………………………...29

Кабанець В.С. Місце громадських дитячих та молодіжних організацій у реалізації державної молодіжної політики……………………………………………………………..31

Кліменкова А.В. Сучасне правове забезпечення осіб з інвалідністю  на достатній життєвий рівень……………………………………………………………………………...32

Ковальова А.С. Шляхи формування професійної культури соціальних працівників-правозахисників в умовах університету…………………………………………………….34

Ковальчук І.М. Превенція насильства у сім’ї як соціально-педагогічна проблема……………………………………………………………………………………..35

Леженко Т.Д. Робота з батьками молодших школярів – складова професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи………………………………………….37

Нудьга Я.О. Профілактика злочинності серед підлітків як соціально-правовий процес………………………………………………………………………………………..39

Салюк Д.А. Соціальна ексклюзія та інклюзія в контексті проблематики гетерогенних груп…………………………………………………………………………………………..41

Хрупчик З.Р. Підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери до діяльності із соціально-правового захисту дітей………………………………………………………….43

Borsuk O., Pet’ko L. Neo-freudianism…………………………………………………44

Вакуленко А.О. Глобальні проблеми сучасної професійної підготовки майбутніх фахівців економічного спрямування………………………………………………………...46

Васюк М.М. Юридична клініка як засіб формування професійно спроможного фахівця-юриста для реалізації прав та свобод громадян……………………………………47

Галенко І.В. Механізм сучасної традиційної професійної підготовки майбутніх фахівців з менеджменту та адміністрування………………………………………………..48

Грінченко І.В. Юридична клініка, та її значення в підготовці фахівців-юристів…..................................................................................................................................................50

Зеленко Т.М. Особливості законодавчого забезпечення прав дитини в прийомній сім’ї…………………………………………………………………………………………..51

Kabannik T., Pet’ko L. Marius Petipa and Russian Ballet………………………………53

Колесник Ю.М. Підготовка фахівців у галузі інформаційної безпеки – гарант спокою громадян……………………………………………………………………………………..54

Kreydun S., Pet’ko L. Flamenco………………………………………………………..56

Mel’nichenko X., Pet’ko L. Barishnikov’s life in ballet………………………………....57

Moskalenko V., Pet’ko L. Maya Plisetskaya  and her life in ballet………………………58

Pita A., Pet’ko L. The Development of Modern Dance………………………………...60

Savina K., Pet’ko L. Ballet in Russia…………………………………………………...61

Фесик Е.М. Юридична клінічна освіта: історія і сьогодення………………………..62

 

 

 

Наукове видання

 

 

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

 

 

 

Матеріали

ІІ Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції

(дистанційної)

Матеріали подано в авторській редакції

 

Підписано до друку 25.11.2013 р. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Гарнітура Тimes.

Ум. др. арк. 3,95. Обл.-вид. арк. 5,65.

Зам. № 606.
Віддруковано з оригіналів.

 

ВидавництвоНаціонального педагогічного університету
імені М.П. Драгоманова. 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Свідоцтво про реєстрацію ДК № 1101 від 29.10.2002. (044)234-75-87

Віддруковано в друкарні Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова (044) 239-30-26 

 

 

   

GTranslate  

Ukrainian